00:45 Підготовка кадрів лікарів-гігієністів |
Вирішення завдань гігієни в умовах сьогодення вимагає від санітарного лікаря (лікаря-гігієніста) широкої ерудиції, глибоких загальних і спеціальних знань, творчого підходу до вирішення проблем, що виникають.
Щоб оцінити стан навколишнього середовища, яке безперервно змінюється внаслідок використання нових джерел енергії, впровадження нових технологій, засобів автоматизації, комп'ютеризації, робототехніки, застосування великої кількості хімічних речовин, що призводить до різкого погіршання екологічної ситуації, лікар-гігієніст повинен добре знати фізику, хімію, біологію та інші загальнотеоретичні дисципліни. Вивчення впливу навколишнього середовища на індивідуальне та колективне здоров'я, зокрема вміння аналізувати епідемічний процес з урахуванням змін генотипу людини, стану імунітету і властивостей збудників інфекційних захворювань, неможливе без обізнаності з питань нормальної і патологічної фізіології, біохімії, клінічних дисциплін, математичної статистики, багатофакторного математичного аналізу. Планування і впровадження оздоровчих заходів, прогнозування гігієнічної ситуації вимагають володіння регресійним, дисперсійним, кореляційним математичним аналізом, електронно-обчислювальною технікою. Перебудова нашої держави і перехід до ринкових відносин обумовлюють потребу володіти лікарем-гігієністом основами знань з економіки, права, медичного менеджменту (управління охороною здоров'я) та медичного маркетингу (економіка охорони здоров'я). Професійна діяльність сучасного лікаря-профілактика характеризується рядом деонтологічних особливостей. По-перше, якщо в деонтологічному відношенні об'єктом і суб'єктом професійної діяльності лікаря-лікувальника є хвора людина, її родичі та близькі, колеги по роботі і коло його професійного спілкування цим обмежене, то деонтологічні контакти лікаря-профілактика значно складніші й обширніші. Під час наукового обгрунтування, впровадження та контролю виконання профілактичних заходів лікарі-гігієйісти та епідеміологи повинні повсякденно спілкуватись з широким колом посадових осіб — керівниками і співробітниками різних відомств, установ, закладів, підприємств, працівниками державної адміністрації, народними депутатами різних рангів, різними контингентами і групами населення та ін. У цьому відношенні професійну діяльність лікаря-лікувальника слід визначити деонтологічно монопрофільною, а лікаря-профілактика — поліпрофільною. Другою деонтологічною особливістю професійної діяльності лікаря-профілактика є потреба в постійному проявленні ініціативи. У лікувальній медицині спілкування між лікарем і хворим звичайно відбувається з ініціативи хворого у зв'язку з його захворюванням, станом здоров'я, тривогою за майбутнє. У професійній діяльності лікарів-гігієністів та епідеміологів діловий контакт виникає, як правило, з ініціативи лікаря, причому досить часто він зустрічає психологічний опір і навіть протидію з боку посадових осіб. Відстоюючи інтереси держави, регіону, міста, колективу підприємства, лікар-профілактик повинен досить часто вступати в конфліктні ситуації, обумовлені не характерологічними особливостями тих, хто контактує, а інтересами справи. Надзвичайно важливою є деонтологічна вимога до професійної діяльності сучасного лікаря-профілактика. Він повинен мати високі дипломатичні здібності, рівень культури. Цілком очевидно, що поряд із власне професійними знаннями успіх діяльності лікаря-гігієніста в значній мірі залежить від його особистості, уміння увійти в діловий контакт із підконтрольними й іншими особами, віднайти вірний і адекватний стиль діалогу та інших форм взаємовідношень, тобто від його дипломатичних здібностей і навичок. Отже, щоб успішно виконувати свої функції, сучасний лікар-профілактик повинен мати кваліфіковану професійну лікарську підготовку, широкий гігієнічний і соціальний світогляд, який спирається на великий обсяг різнобічних знань і умінь. Крім того, лікар повинен бути свідомим громадянином своєї держави, сповненим принциповості, наполегливості, мужності, великої громадської відповідальності, знати юридичні закони, мати економічну підготовку, бути широко ерудованою людиною, оратором, дипломатом. Така підготовка лікарів-профілактиків у медичних вузах України дозволяє використовувати їх не тільки як лікарів-гігієністів, епідеміологів, профпатологів, інфекціоністів, а й як лікарів-керівників. Зокрема, наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю» № 195 від 25.12.92 передбачена можливість використання випускників медико-профілактичних факультетів лікарями-керівниками не тільки в санітарно-профілактичних установах, айв системі охорони здоров'я в цілому. І дійсно, практика підтверджує, що завдяки високій професійній підготовці, активній громадській позиції, державному підходу до розв'язання медичних проблем серед організаторів охорони здоров'я на рівні району, міста, області, республіки кращими є лікарі-профілактики. Слід зазначити, що фахівців у галузі профілактичної медицини готують і використовують у системі практичної охорони здоров'я не тільки в Україні та країнах СНД, айв усіх розвинених країнах світу. Наприклад, в Сполучених Штатах Америки, Англії функції лікарів-гігієністів та епідеміологів виконують випускники факультетів громадського здоров'я (соціальної медицини) університетів (Public Health School). Щоб одержати вищу освіту і отримати сертифікат (лайсенс) на цю спеціальність, претендент заздалегідь повинен пройти долікарську підготовку в медичному коледжі, загальномедичну підготовку на медичному факультеті університету, а потім ще й інтернатуру (резидентуру) в умовах Public Health School. Отже, для того щоб одержати диплом спеціаліста в галузі громадського здоров'я, який дає право на самостійну практичну діяльність, людина повинна провчи¬тись не менш як 24 роки (12 років у школі, 4 роки в коледжі, 4 роки в університеті, 4 роки в інтернатурі). Така тривала підготовка фахівця з громадського здоров'я в Сполучених Штатах Америки, Англії обумовлена складністю тих завдань, які він покликаний виконувати. Слід зазначити, що крім власне лікарів, частка яких відносно невелика (2—3 %), в системі громадського здоров'я цих країн працюють також біологи, хіміки, фізики, юристи, економісти та інші спеціалісти, які проходять відповідну медичну підготовку в Public Health School. Як відомо, Міністерство охорони здоров'я України розпочало впровадження концепції перебудови вищої медичної школи, згідно з якою підготовка лікарів-спеціалістів медико-профілактичного профілю буде здійснюватись у 2—3-річній інтернатурі (магістратурі) на базі шестирічної загальномедичної освіти. Така підготовка має свої переваги у тому відношенні, що в разі потреби вузький спеціаліст із загальномедичною підготовкою зможе змінити свій фах, закінчивши інтернатуру (магістратуру) з іншої медичної дисципліни. З іншого боку, у кожній галузі медичної науки, в тому числі в галузі профілактичної медицини, залишатимуться лише ті лікарі, які мають широкий професійний медичний, соціальний, державний світогляд на охорону здоров'я не тільки окремої людини, а й здоров'я всіх людей населеного пункту, регіону, держави. Недарма головний лікар-профілактіш населеного пункту, району, області, держави називається головним державним лікарем-профілактиком, який має широкі юридичні права і повноваження з охорони здоров'я людей. |
|
|
| Всього коментарів: 0 | |