Міський шум в умовах урбанізації набуває щоразу більшого значення, і боротьба з ним перетворилася на важливу соціально-гігієнічну проблему.
Джерелами вуличного і житлово-побутового шуму є всі види міського транспорту, промислові об'єкти, гучномовне радіо- і телевізійне обладнання.
Шум — це безладні поєднання звуків різної частоти та інтенсивності. Звук — енергія, яка утворюється тілом, що вібрує, і у вигляді хвиль поширюється у навколишньому середовищі. Звук утворює звукове поле, яке характеризується звуковим тиском і вимірюється у ньютонах на м2 або у Паскалях (Є.Г. Гончарук і співавт., 2003). Шум має певну частоту, або спектр, і певну інтенсивність, що є рівнем звукового тиску. Одиницею виміру інтенсивності звуку є бел — логарифм відношення даної потужності звуку до порогової інтенсивності звуку, що сприймається вухом людини, і приймається за 0. На практиці для вимірювання сили звуку частіше застосовують 1/10 белу, тобто децибел (дБ). Діапазон, який ми чуємо, охоплює силу звуку від 0, що відповідає порогові слухового відчуття, до 140 дБ — больовий поріг.
Частота звуку, або його висота, — це кількість коливань за одиницю часу, вимірюється герцами. Герц (Гц) дорівнює одному коливанню за 1 с. Людина сприймає коливання в діапазоні від 16 до 20 000 Гц. Коливань, розміщених за цими межами інфразвуків та ультразвуків, людина не чує. Існують шуми низькочастотні (в межах від 16 до 350 Гц), середньочастотні (в межах від 350 до 800 Гц) та високочастотні (перевищують 800 Гц). Дія, що подразнює слух, наростає зі збільшенням частоти звуку. Діапазон звуків, що чує людина, розбитий на смуги (октави), кожну з яких називають за величиною середньої для неї частоти, а саме: 31,5; 63,125,250, 500,1000,2000,4000,8000 Гц. Фізіологічно відкоригована шкала, що зветься шкалою рівня звуку, позначається як дБА. Якщо в шумі є звуки низької частоти, показання за шкалою дБА будуть нижчими, ніж за шкалою дБ. Нормативи припустимого шуму наведено в дБА.
Залежно від розподілу звукової енергії в часі розрізняють шум постійний, переривчастий, непостійний, імпульсний. Постійний шум — це шум, рівень звуку якого змінюється в часі не більше ніж на 5 дБА, вимірюється шумоміром. Непостійний — рівень звуку змінюється в часі більше ніж на 5 дБА. Непостійний шум, що коливається, означає шум, рівень звуку якого безперервно змінюється в часі. Переривчастий, або перериваний, шум — це непостійний шум, рівень звуку якого періодично різко падає до рівня фонового шуму, причому тривалість інтервалів, протягом яких рівень звуку залишається постійним і таким, що перевищує рівень фонового шуму, становить 1 с і більше. Імпульсний шум — це також непостійний шум, який складається з одного або кількох звукових імпульсів, тривалість кожного з них менше ніж 1 с.
Різні джерела утворюють різні рівні шуму: шепіт на відстані 1 м —20 дБА; звичайний житловий шум —50 дБА; голосна розмова на відстані їм — 70— 80 дБА; голосна музика по радіо — 80 дБА; легковий автомобіль — 70—80 дБА, трамвай — 80—90 дБА, автомобільний сигнал — до 120 дБА. Більшість автобусів дає шум у межах 82—89 дБА і вище. У великих містах рівень шуму на вулицях досягає 90—95 дБА. Рух автотранспорту на загальному тлі дає до 80% шуму. Залізничний транспорт, особливо під час прибуття та відбуття, спроможний створювати рівні шуму в будинках, розташованих на відстані 30 м, до 70 дБА. Середні рівні шуму, створюваного літаками, досягають 120 дБА і вище. Рівень шуму в багатьох сучасних містах становить 80—90 дБА, стійко утримуючись у цих межах 15—18 год на добу. Шумовий режим у кожному конкретному місті пов'язаний з плануванням, яке склалося історично, і яке визначає організацію траси руху автотранспорту та можливість зонування території з відповідним розміщенням на ній окремих об'єктів. Цим самим створюється певний рівень шуму на вулицях, у зонах відпочинку і будинках різного призначення.
Першим містом, де вивчався шум, був Львів. Це дало можливість скласти карту шуму міста, яка показує рівні і розташування джерел шуму, розміри територій акустичного дискомфорту тощо. Вивчення цілодобових коливань рівнів шуму на основних магістралях Львова і вплив вуличного шуму на формування шумового фону в зонах відпочинку населення дало змогу зробити висновок, що середній рівень шуму на магістралях міста коливається в межах 70—80 дБА. Доведено: на величину показників рівня шуму впливають такі чинники містобудівного характеру, як ширина вулиць, поверховість будинків, тип забудови мікрорайону, наявність зелених насаджень тощо, а також інтенсивність руху транспорту та склад транспортного потоку. Дуже важливим виявився факт, що рівень шуму в місцях відпочинку населення є достатньо високим, тому несприятливо впливає на здоров'я, і це свідчить про недоцільність використання скверів для відпочинку населення (Х.В. Сторощук, 1996).
Додатковим джерелом шуму в містах є побутові шуми. Шуми, що створюються роботою інженерного і санітарно-технічного обладнання житлових будинків (рух ліфта, нагрівання котла тощо), утворюють шум, рівень якого досягає 65—87 дБА. Турбокомпресори можуть створювати шум, що досягає 85—130 дБА. Нормальні умови проживання часто порушуються внутрішньо-будинковими шумами. Рівень шуму, який створюється внаслідок гри на роялі, досягає 90 дБА, а звук телевізора дає рівень шуму, що досягає 80 дБА. Шум може також проникати в будинки з вулиці (мал. 48).
Вплив шуму на організм людини полягає в тому, що звукові коливання трансформуються в нервові імпульси, які надходять у підкіркові утворення і слухове поле кори великого мозку. Дія шуму на організм людини залежить від його інтенсивності. Шум, інтенсивність якого не перевищує З0 дБА, є практично нешкідливим. Це природний шумовий фон, потрібний для життя людини, оскільки він стимулює процеси збудження в корі великого мозку. Шум інтенсивністю 30—65 дБА спричинює нервово-психічні реакції і порушення. Якщо рівень шуму досягає 65—90 дБА, виникають вегетативні реакції і розлади. Шум у 90—120 дБА порушує функції слуху, а шум у 120 дБА може призвести до летального кінця.
Ступінь подразнення, спричинений шумом, залежить від індивідуальних особливостей організму. Особливо несприятливо діють на організм людини шуми різкі, нестабільні, несподівані і такі, що неритмічно повторюються. Який завгодно шум достатньої інтенсивності і тривалості може зумовити зниження слухової чутливості різного ступеня, а відтак призвести до часткової або повної глухоти. Захворюваність на зниження слуху серед населення становить 2—3%.
Шум має здатність акумулюватися і щоразу дуже впливати на нервову систему, пригнічуючи її.
Крім змін слухового апарату, через шум виникають порушення в інших органах і системах організму. Неприємне емоціональне відчуття є сигналом дисгармонії функцій організму. Особи, які зазнають впливу постійного шуму, стають збудженими і дратівливими. Шум порушує сон, заважає нормальному відпочинкові і відновленню сил. Надмірний вуличний шум є причиною головного болю у 80% осіб, погіршення пам'яті і неврозів — у 52%. У 30% мешканців міста шум є причиною старіння. Він скорочує тривалість їхнього життя на 8—12 років.
Сьогодні вже існує таке поняття, як шумова хвороба. Клінічна картина її характеризується тим, що шум викликає в клітинах ЦНС збудження, котре змінюється охоронним гальмуванням. Симптомами цієї дії є втома, сонливість, апатія, погане самопочуття, головний біль, інколи безсоння і емоціональна нестійкість. Сповільнюється швидкість зоромоторної та акустико-моторної реакції, порушується нервово-психічна діяльність.
Порушення з боку вегетативної нервової системи носять характер астеновегетативного, астеноневротичного синдромів і судинно-вегетативної дисфункції.
Об'єктивними показниками порушень нервової системи є зміни латентного періоду умовних рефлексів, зміни біоелектричної активності мозку, тремор повік і пальців рук, нестійкість, акроціаноз і трофічні зміни шкіри рук.
Шум зумовлює також зміни з боку серцево-судинної системи. Вони виявляються коливаннями AT, зменшенням пульсового тиску, зниженням тонусу судин, сповільненням ЧСС. Спостерігають також сповільнення ритму серця, зниження зубця Т та інші зміни в серцевій діяльності. Підвищується швидкість згортання крові.
Шум призводить також до порушення функціонального стану шлунка, його секреторної і моторно-евакуаторної функцій. Під дією глуму відбувається швидке зменшення світлового відчуття, зниження стійкості ясного бачення.
Зі збільшенням рівня шуму зменшується працездатність. Особливо страждає розумова діяльність. Дія шуму призводить, також до зростання захворюваності на різні хвороби.
Боротьба з шумом, спрямована на його зменшення, охоплює багато різноманітних загальних та індивідуальних заходів. Важливою гігієнічною проблемою є нормування шуму. Метою нормування є наукове обґрунтування і створення нешкідливого для здоров'я людини оптимального рівня шумового фону. Припустимим вважають рівень шуму, тривала дія якого не призводить до виникнення негативних змін у фізіологічних реакціях та в суб'єктивному самопочутті найчутливіших до шуму людей. Нормами передбачено гранично припустимі сумарні рівні шуму для житлових кімнат і помешкань — 25 дБА, а для території, що прилягає до житлових будинків, майданчиків відпочинку мікрорайонів і комплексів житлових будинків, — 45 дБА.
Ефективним профілактичним заходом у боротьбі з шумом є застосування транспортних засобів із мінімальним рівнем шуму. Важливим заходом у боротьбі з шумом є правильне планування населених місць, будівництво кільцевих автомобільних доріг, які розвантажують центр міста, зменшення кількості перехресть на території населеного пункту. Крім того, будівельні проекти повинні передбачати максимальний захист мікрорайонів від шуму шляхом створення природних і штучних екранів, зелених насаджень, перенесення під землю інженерних споруд.
У житлових спорудах слід робити міжквартирні перегородки завтовшки 1,5—2 цеглини або будувати їх звуконепроникними. Слід підбирати будівельні матеріали з різним акустичним опором, спеціальні звукоізоляційні прокладки. Потрібно також правильно будувати вентиляційні канали, ліфти, водогони тощо.