close
Розташування військ сьогодні потребує доцільного використання місцевих можливостей з метою створення належних умов для відновлення сил та повноцінного відпочинку військовослужбовців.

У Наказі міністра оборони України від 22.06.2001 р. "Про дотримання санітарних вимог щодо організації, розміщення, водопостачання, харчування та лазнево-прального обслуговування військ на полігонах (у таборах)" вказується, що "Підготовка полігона (табору) здійснюється заздалегіть. Не пізніше ніж за 7 днів до виходу особового складу на полігон (до табору) комісією, що створюється за наказом командира, з обов'язковим залученням представників військово-медичної служби перевіряється готовність матеріальної бази полігона (табору) до прийняття особого складу. Результати роботи комісії оформляються Актом".

Важливе значення в умовах польового розміщення військ має дотримання правил особистої гігієни.

Бійська можуть дислокуватися в населеному пункті або за його межами, тобто розрізняють казармене та табірне розташування військ. Розміщення у населеному пункті потребує попереднього обстеження у санітарно-епідеміологічному плані. Перевіряють стан житлового фонду, стан водопостачання, встановлюють, чи є хворі люди.

Військовий статут Збройних Сил України передбачає розміщення військовослужбовців в казармах, а тих, що проходять службу за контрактом, — у гуртожитках військової частини (сімейні — у сімейних гуртожитках або на квартирах).

Для кожної роти слід відвести такі приміщення: спальне, для особового складу, народознавчу світлицю, кімнату для командира роти, кімнату для підготовки офіцерів до занять, кімнату для підготовки сержантів до занять, кімнату для зберігання зброї, кімнату для чищення зброї, кімнату побутового обслуговування, кімнату для зберігання майна роти та особистих речей військовослужбовців, кімнату для занять фізичними вправами та спортом, кімнату для вмивання, сушарню для просушування обмундирування і взуття, кімнату для чищення взуття та куріння, місце для зберігання господарського інвентарю, душову, туалет.

У кожному батальйоні мають бути кімнати для командира батальйону, його заступників, штабу батальйону, для підготовки до занять і для нарад.

Для проведення занять у військовій частині обладнують відповідні класи.

Для спального приміщення для особового складу відводиться площа з розрахунку 2,5—4 м2 на кожного військовослужбовця. Об'єм повітря має бути 9—12 м3 на одну особу. Статут визначає, що ліжка у спальних приміщеннях розставляють так, щоб біля кожного з них лишалося місце для тумбочок для дрібних предметів і для шикування особового складу. Ліжка мають бути стандартними, розставляють їх не ближче ніж за 50 см від зовнішніх стін, їх розміщують в один або два яруси.

Постіль у казармі складається з ковдри, двох простирадл, подушки з наволочкою, матраца й підстилки. Біля кожного ліжка повинні бути тапочки, килимки чи доріжки.
 
Рушники для обличчя складаються вдвоє за довжиною і вішаються на спинках ліжок у головах, а рушники для ніг — на нижніх поперечинах ліжок у ногах і підгортаються під матраци.

Польові утеплені куртки, штани та головні убори зберігаються у шафах казарми. Парадно-вихідне обмундирування та спортивний одяг вішають у шафах в кімнаті для зберігання майна.
 
Одяг, білизна і взуття просушуються у сушарнях. Укомплектовані речові мішки та індивідуальні засоби захисту зберігаються у спальному приміщенні в шафах чи на стелажах.

Умивальники обладнують з розрахунку один кран на 5—7 осіб, має бути не менше двох ножних ванн з проточною водою на роту, у душовій на кожні 15—20 осіб має бути один кран. Для чищення обмундирування і взуття виділяються окремі спеціально обладнані приміщення. Курити дозволяється у спеціально відведених та обладнаних місцях. У кімнаті побутового обслуговування відводять місця для ремонту обмундирування, для прасування, для гоління, для шевця і перукаря.

Важливою проблемою є утримання приміщень. Усі будівлі, а також територія військової частини повинні завжди бути чистими, впорядкованими. Усі приміщення та фасади будівель фарбують у визначений колір. На вікнах дозволяється вивішувати однотонні фіранки чи штори. Шибки у вікнах нижніх поверхів, що виходять на міські вулиці, до визначеної висоти мають бути матовими, а вікна — з гратами.

У всіх приміщеннях для пиття води повинні бути фонтанчики, або замкнені бачки з питною водою. На всій території військової частини повинна бути достатня кількість урн для сміття. Приміщення щоденно прибирають чергові прибиральники. Один раз на тиждень прибирають усі приміщення. У їдальнях посуд після використання старанно миють, ошпарюють окропом, висушують і зберігають на стелажах або у спеціальних шафах. Туалети обладнуються з розрахунку одна кабіна з унітазом та один пісуар на 10—12 осіб. Туалети слід своєчасно дезінфікувати та забезпечити їхню вентиляцію та освітлення. Інвентар для їхнього прибирання зберігається у спеціально відведеному місці.

Район розташування військової частини, територія військового містечка й прилеглі до нього вулиці мають бути озеленені і повинні освітлюватися. Територія огороджується. Сміття збирається в контейнери, які накриваються кришками, його регулярно вивозять. Контейнери встановлюють на майданчику з твердим покриттям і не рідше ніж один раз на тиждень очищують та дезінфікують.

Окремої уваги заслуговує опалення приміщень. Початок і кінець опалювального періоду оголошується наказом начальника гарнізону.

Опалювання повинно забезпечувати узимку в житлових приміщеннях температуру не нижче за 18 °С, а в медичних установках — не нижче за 20 °С. В усіх приміщеннях термометри вивішують на висоті 1,5 м від підлоги на внутрішніх стінах і не менше ніж 1,5—2 м від зовнішніх стін, вікон, вхідних дверей та нагрівальних приладів. Провітрюють кімнати за допомогою припливно-витяжної вентиляції.
 
Освітлення повинно відповідати вимогам гігієнічних норм. Освітлення в казармі буває повним і черговим у вигляді неяскравого темно-синього світла. У спальнях у години сну лишається чергове освітлення. Штучне освітлення у приміщеннях казарми повинно бути таким: у спальні робоче — 25 лк, а чергове — 5 лк; у коридорах відповідно 10 і 0,3 лк; в умивальнях і туалетах — 15 лк, а в класах — 150 лк.

Табірне, або польове, розташування військ починається з вибору ділянки під планування табору і оцінки перебування особового складу в польових спорудах. Начальник інженерної служби керує спорудженням польових жител і господарських будівель та забезпечує засобами для виконання будівельних робіт. Начальник медичної служби у свою чергу здійснює запобіжний нагляд за будівництвом, тобто після вибору ділянки спостерігає за розміщенням на ній житлових і господарських будівель, контролює санітарний стан місця розташування військ, приміщень, лазень, пралень тощо.

Існує кілька типових проектів, за якими споруджують житлові споруди. До них належать спеціальні стаціонарні приміщення, навчальні табори, похідні табори, тобто розміщення бівуаком, польові герметизовані сховища. До польових жител належать, зокрема, заслони — намети (навіси), курені (шалаші), землянки, укриття зі снігу. Крім того, для розміщення військ використовують польові фортифікаційні споруди, якими перекрита щілина, бліндаж або сховище.

У військовому статуті Збройних Сил України (2000) виокремлені правила розбивки табору. Зокрема, вказується, що місце розбивки табору визначає старший начальник за погодженням з місцевими і регіональними органами влади. Відстань від флангів табору до проїжджих доріг повинна становити не менше ніж 50 м.

Табір розбивається на прямокутні квартали поздовжніми та поперечними лініями, які є водночас і шляхами сполучення.

Углибину табір розділяють на смуги трьома паралельними до фронту табору лініями — передньою, середньою та задньою.

Відстань між лініями в глибину визначається системою розміщення наметів, потужних споруд та обладнання.

Ширина передньої лінії має бути не менше ніж 10 м, середньої та задньої ліній — не менше ніж 5 м. Між рядами наметів у глибині табору обладнують доріжки завширшки до 3 м. Уздовж розташування табору в його тилу роблять дороги окремо для колісних і для гусеничних машин.

Перпендикулярно до фронту табір розділяється поперечними лініями, які прокладаються між окремими підрозділами військової частини. Ширина поперечної лінії має бути не менше ніж 3 м.

У першій смузі, між передньою та середньою лініями, у наметах розміщуються підрозділи за порядком їхніх номерів.

У другій смузі, між середньою і задньою лініями, розташовуються штаб військової частини, медичний пункт і 'їдальня, погрібці для води та умивальники.

У третій смузі, між задньою лінією та дорогою для техніки, розміщуються туалети, склади, майстерні та інші господарські споруди.

Наметні гнізда розташовуються по фронту роти у трьох або двох місцях. Розмір гнізда дорівнює 5*5 м. Відстань по фронту між основами бортів суміжних гнізд повинна становити 2,5 м, а у глибину — 5 м.
 
Віддаль наметних гнізд від найближчої межі лінійки не повинна бути меншою ніж 1,5 м.

Для старшини роти виділяється окремий намет, в якому зберігаються документи роти.

Офіцерам, прапорщикам, а також жінкам-військовослужбовцям відводять окремі намети з розрахунку один намет на три особи або ж вони живуть у приміщеннях. У батальйоні виділяється намет для штабу батальйону.

Гімнастичні містечка та майданчики для спортивних ігор влаштовують неподалік від передньої лінії.

Клуб військової частини розташовується на ділянці місцевості, де можна вигідно обладнати відкриту сцену з місцями для глядачів.

Для обігрівання наметів на кожну ніч призначають чергових, які стежать за піччю. Ліжка та нари встановлюють так, щоб ширина проходів між ними і вільне місце навколо печей становили не менше ніж 1 м.

Для електричного освітлення наметів використовують дріт з подвійною гумовою ізоляцією.

Місце стоянки техніки обладнується не ближче ніж за 50 м від наметів. Навколо стоянки має бути протипожежна смуга завширшки 2 м.

Похідні кухні встановлюють на відстані 10 м від дерев і 25 м — від наметів. Попіл з кухонь виносять у ями, заливають його водою і засипають піском.

Особливе значення мають польові герметизовані сховища. Вони можуть бути військовими, призначеними для захисту військовослужбовців, та спеціальними, до яких належать командні пункти, медичні пункти, пункти зв'язку та інші.

Сховищами називають колективні засоби захисту військовослужбовців від несприятливих чинників у бойових обставинах. Кожне сховище має основне приміщення 4—6 м * 0,9—1,9 м заввишки 1,6—2,1 м. У ньому є тамбур і перед-тамбур, розраховане воно на 6—20 осіб. Сховища можуть бути забезпечені вентиляцією або ж бути невентильованими.

Усередині сховища розміщують фільтровентиляційне опалювальне та побутове обладнання, устаткування для забору повітря та захисні герметичні двері в тамбурі і заслін у передтамбурі.

Повітря подається у сховище через вентилятор, а перед тим очищується на фільтрах-поглиначах.

Опалення проводиться за допомогою різних печей. Побутове устаткування складається з нар і лавок. Нари можуть бути інколи двоярусними — у два ряди завдовжки 1,8 м і завширшки з розрахунку 0,7 м на людину. Для сидіння відводиться 0,5 м на одну людину.

У сховищі потрібно підтримувати чистоту і бездоганно виконувати правила особистої і громадської гігієни.

Найнебезпечнішим чинником у військових сховищах є високий вміст вуглекислоти і парів води, що може зумовити зниження працездатності, при-зводити до задишки у військовослужбовців, а інколи навіть до запаморочення та непритомності.

Ось чому в герметизованому сховищі вже через ЗО хв перебування військовослужбовців може нагромадитися вуглекислота до 4,5% і ось чому таке велике значення має розрахунок вентиляції.

З метою дотримання санітарних норм, які забезпечували б збереження боєздатності особового складу, слід встановити термін перебування їх у сховищі і застосовувати регенераційні та фільтровентиляційні засоби.

Розраховують кількість повітря, що потрібне для сховища, таким чином. Фільтровентиляційний агрегат, призначений для очищення повітря від пилу і частинок, які лишилися після грубого очищення, та від отруйних речовин, подає чисте повітря у приміщення сховища. Це повітря ще проходить через фільтри-поглиначі й надходить у сховище повітроводами за допомогою спеціального вентилятора. Визначення умов перебування військоврслужбовців у сховищах, тобто кратність обміну повітря вираховують за такою формулою:
 

 
де S — кратність обміну повітря; N — кількість осіб у сховищі; ЗО — кількість вуглекислоти, що видихається одним військовослужбовцем за 1 год; Р — вміст вуглекислоти у повітрі сховища, %; К — об'єм сховища; 10 — коефіцієнт, що дає змогу виразити вміст вуглекислоти в проміле.

Наведена формула дає змогу також вирахувати потрібний об'єм вентиляції та припустиму кількість осіб у сховищі.
 
Санітарні нормативи повітряного середовища у сховищах дорівнюють:
 
1) вміст кисню — 16—18%;
 
2) вміст вуглецю двооксиду — 1%;
 
3) температура повітря — 16—ЗО °С;
 
4) відносна вологість повітря — до 80%;
 
5) рух повітря — до 0,5 м/с;
 
6) об'єм вентиляції на одну людину — 2 м3/год.

Підтримування наведених вище показників на належному рівні досягається ефективним провітрюванням і дотриманням правил поведінки у сховищі. Провітрювання може здійснюватися за рахунок фільтровентиляційних пристроїв, а також за допомогою відчинених дверей, вентиляційних отворів, нагрівання печей.

Після виходу зі сховища військовослужбовці відпочивають протягом десяти хвилин, а потім виконують комплекс фізичних вправ.

Важливо правильно облаштувати лазні і пральні. Лазнево-пральне обслуговування передбачає миття військовослужбовців у лазні не рідше ніж один раз на тиждень. А кухарі і пекарі, крім того, приймають душ щодня. Під час миття в лазні військовослужбовців забезпечують милом, рушниками та продезінфікованими мочалками. До лазні роту веде старшина. З метою нагляду за дотриманням порядку в лазні призначається черговий по лазні, а для про-ведення медичного огляду і надання медичної допомоги на час миття особового складу — черговий фельдшер або санітарний інструктор.

Білизну перуть у пральнях. Порядок прання встановлює заступник командира військової частини в тилу. У випадках, коли в пральнях немає можливості для прання бавовняного обмундирування, військовослужбовцям строкової служби дозволяється прати його у відведених старшиною роти спеціально обладнаних місцях. Сушать обмундирування в сушарнях або відведених для цього місцях.

Натільна та постільна білизна, рушники і шкарпетки слід міняти один раз на тиждень, у дні миття в лазні. Там чисту натільну білизну, рушники і шкарпетки видають, а брудну білизну здають.

Спеціальне оброблення обмундирування, натільної і постільної білизни проводиться за окремим розпорядженням командира військової частини.
Персонал лазень і пралень оглядають не рідше 1 разу на місяць.

В умовах стихійних та екстремальних ситуацій важливою проблемою є здійснення заходів щодо захисту населення від впливу наслідків надзвичайних ситуацій. У таких випадках потрібно завчасно будувати захисні споруди і підтримувати їх у готовності до використання.

До захисних споруд належать сховища, протирадіаційні й найпростіші укриття, різні пристосовані приміщення.

До сховищ ставляться відповідні вимоги (О.П. Депутат, І.В. Коваленко, І.С. Мужик, 2000), а саме: сховища повинні забезпечувати безперервне перебування в них людей не менше двох діб, їх потрібно будувати на ділянках, що не затоплюються, на відстані від мереж водостоку і каналізації, через сховище не можна прокладати комунікацій стисненого повітря, гарячого водопостачання, газо- та паропроводів, у них має бути аварійний вихід.
 

 
Автори пропонують зразок сховища, який зображено на мал. 81.

Питання медичного захисту в екстремальних умовах вирішують медичні служби, які організовують проведення лікувально-профілактичних, лікувально-евакуаційних, санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів.

У сховищах є медичний пункт або санітарний пост. Сховища обладнані також потрібним устаткуванням, меблями, приладами й інструментами, ремонтними матеріалами та протипожежним і медичним майном. Харчові продукти на дві доби зберігаються в окремому приміщенні. Постачання повітря забезпечується вентиляцією приміщень із захисною спорудою для очищування повітря від отруйних речовин.

Водопостачання і каналізація забезпечуються за рахунок зовнішньої мережі, а електропостачання і опалення — за рахунок зовнішніх джерел.
 
У випадках, коли забезпечення захисними спорудами у містах з підвищеною небезпекою, а також у воєнний час є неповним, основним методом захисту населення лишається евакуація його у позаміську зону.