Тіамін є активною частиною коферменту кокарбоксилази. Відіграє важливу роль у вуглеводному обміні, а також бере участь у перетвореннях ацетилхоліну — медіатора нервового збудження. У разі недостатності вітаміну відбувається неповне згорання вуглеводів і накопичення в організмі піровиноградної і молочної кислот, що є продуктами неповного розщеплення вуглеводів. Великий дефіцит тіаміну призводить до захворювання бері-бері (аліментарного поліневриту), для якого характерні явища поліневриту, виснаження, відчуття слабкості в ногах і невпевненість під час ходіння, а у тяжких випадках — параліч.

В1 гіповітамінозу притаманні швидка втомлюваність, серцебиття, задишка, поганий апетит, закрепи, болючість м'язів гомілок під час пальпування. Потреба в тіаміні зростає в разі напруженої нервово-психічної діяльності, від дії шуму і вібрації, роботи в гарячих цехах. Алкоголізм сприяє розвитку B1-гiповітамінозу.

Головним джерелом тіаміну є злаки і боби. Особливо багато його в оболонках і зародках злаків. Додатковими джерелами тіаміну є печінка, нирки, жовтки яєць, свинина. Багато тіаміну міститься в сухих хлібопекарських і пивних дріжджах.

Тіамін стійкий до дії кисню і нагрівання. Під час випікання хліба знищується не більше ніж 10—30% тіаміну, додавання основ підсилює його руйнування. Недостатність тіаміну розвивається внаслідок нераціонального харчування з використанням протягом тривалого часу вищих сортів пшеничного хліба, макаронних виробів, манної крупи, цукру, шліфованого рису тощо. Добова потреба в тіаміні — 1,5—2,5 мг. Якщо вміст тіаміну в раціоні нижчий ніж 0,3 мг на 1000 ккал, то в організмі людини виявляють біохімічні порушення, якщо нижче ніж 0,2 на 1000 ккал, то з'являються клінічні симптоми. Про забезпеченість організму людини тіаміном можна судити за вмістом вітаміну в сечі (з розрахунку на 1 г креатиніну).

У минулому бері-бері було типовим захворюванням для країн, населення яких харчувалося переважно шліфованим рисом. Оскільки вміст тіаміну в алейроновому шарі рису досить значний, там, де споживали "обварений" (наприклад, в Індії) або повністю шліфований рис, клінічні ознаки B1-гіповітамінозу відзначались і серед людей, які споживали хлібні вироби переважно з пшеничного борошна тонкого помелу.

Нині виявляють переважно субклінічні форми Bj-гіповітамінозу. Клінічні форми у дорослих людей виникають спорадично або під час стихійного лиха. Частіше вони спостерігаються у дітей грудного віку, матері яких споживають їжу з недостатньою кількістю тіаміну. Слід зауважити, що навіть у матерів, які добре харчуються, грудне молоко може забезпечити лише мінімальну потребу організму дитини в тіаміні.

Профілактика B1-гіповітамінозу ґрунтується на пропаганді серед населення раціонального харчування з урахуванням місцевих умов. У районах, де шліфування рису проводиться централізовано, його збагачують тіаміном.

Матерям, які годують груддю, особам, котрі працюють у гарячих цехах або виконують важку фізичну працю, доцільно додатково призначати профілактичні дози тіаміну. Потрібно культивувати сорти рису, які характеризуються високим вмістом тіаміну.