Прагнення прискорити осідання завислих частинок, знебарвлення води і процес фільтрування призвело до використання у практиці очищення води коагулюванням. Для цього до води додають речовини, названі коагулянтами: АІ2SO4 , FeСІ3, FeS04 та ін. Взаємодіючи з розчиненими у воді електролітами, коагулянти утворюють гідроксиди, які випадають з утворенням пластівців, що швидко осідають. Маючи величезну активну поверхню і позитивний електричний заряд, гідроксиди адсорбують навіть найдрібнішу негативно заряджену завись мікробів і колоїдні гумінові речовини, які захоплюються на дно відстійника пластівцями, що осідають. Після осідання пластівців у відстійнику і проходження води через фільтр, на якому затримується їхній залишок, дістають прозорий і безбарвний фільтрат. Застосування коагуляції дає змогу знебарвити воду, скоротити термін відстоювання води до 2—3 год і застосувати швидкодіючі фільтри. Унаслідок коагуляції і відстоювання з води осідає понад 95% яєць гельмінтів.
Завдяки обробленню води коагулянтами і ефективному утворенню пластівців з води виводиться до 90% (і більше) бактерій та вірусів. Коагуляцію зараховують до найефективніших методів очищення води від вірусів. Найліпшого очищення води досягають за допомогою змішаного коагулянту (алюмінію сульфату та солей заліза).
Як коаіулянт найчастіше використовують алюмінію сульфат — AL2(S04)3 • • 18Н20. У воді він вступає в реакцію з гідрокарбонатами кальцію: A12(S04)3 + + ЗСа(НС03)2 2А1(ОН)3 + 3CaS04 + 6С02. Гідроксид алюмінію А1(ОН)3 погано розчиняється у воді і випадає у вигляді пластівців. Коагулянт застосовують у дозах від ЗО до 200 мг на 1 л води. Доза коагулянту, потрібна для оброблення, залежить від кольору, мутності, рН води і багатьох інших властивостей. Добирають її дослідним шляхом. Останнім часом використовують молекулярні речовини-флокулянти, які в мізерних дозах полегшують і прискорюють коагуляцію. Наприклад, поліакриламід (ПАА) в дозі 0,2—2,0 мг на 1 л води значно прискорює коагуляцію й заощаджує витрати коагулянту. Як флокулянт використовують також активовану кремнієву кислоту.
Технологія коагуляції та подальшого оброблення води полягає ось у чому. П'ятивідсотковий розчин коагулянту за допомогою спеціального дозувального приладу в потрібній кількості подають у змішувач, де відбувається швидке перемішування його з водою. Звідси вода надходить у камеру реакції, де протягом 10—20 хв завершується процес утворення пластівців, і далі — у резервуар-відстійник, де осідають пластівці. Розміри відстійника розраховані на 2—3-годинне відстоювання води.
Після коагуляції і відстоювання воду подають на швидкі фільтри, в яких фільтрований шар піску з величиною піщинок від 0,5 до 1 мм становить 0,8— 1,2 м. Швидкість фільтрації води —5—8 м/год, і вона регулюється автоматично.
Невдовзі після початку роботи у верхньому шарі піску утворюється фільтрівна плівка, що складається з пластівців коагулянту і частинок, які до нього приклеїлися, не встигнувши осісти у відстійнику. Це поліпшує процес затримання завислих домішок і мікробів. Через 8—12 год роботи плівка ущільнюється, швидкість фільтрації падає, роботу фільтра зупиняють і для видалення плівки його промивають упродовж 10—15 хв струменем чистої води, спрямованої знизу вгору.
Після коагуляції, відстоювання і фільтрації вода стає прозорою, знебарвленою, звільненою від яєць гельмінтів і від 70—98% мікробів, що містилися в ній. Тому вода, що пройшла через швидкі фільтри, потребує знезаражування.