Стаціонар складається зі спеціалізованих відділень, призначених для пацієнтів із захворюваннями одного профілю. Спеціалізоване відділення є найважливішим функціональним елементом лікарні. Якщо в ньому вміщується понад 30 ліжок, його організують із палатних секцій і розташованих між ними приміщень, які є спільними для всього відділення.
Принципом облаштування відділень з окремих непрохідних (тупикових) секцій керуються у більшості країн, тому що він має низку переваг. У цьому разі гігієнічні умови ліпші, полегшується боротьба з внутрішньолікарняною інфекцією (можливість ізоляції). У типовій палатній секції для дорослих мають бути такі приміщення:
1) палати для хворих на 30 ліжок; кімната для денного перебування (15 м2);
2) лікувально-допоміжні: кабінет лікаря (10 м2), процедурна (13—18 м2), пост чергової сестри (4 м2), клізмова (8 м2);
3) господарські: буфет (14 м2), їдальня (18 м2);
4) санітарний вузол: ванна (12 м2), туалет для хворих і персоналу, умивальні, приміщення для зберігання брудної білизни, миття і стерилізації суден, миття церат, зберігання предметів для прибирання (15 м2);
5) палатний коридор, що з'єднує всі приміщення.
Між палатними секціями розміщують кабінет керівника відділення (12 м2), кімнати старшої медичної сестри і сестри-господарки (по 10 м2), приміщення для зберігання переносної апаратури (12 м2), місце для каталок (5 м2), дві кімнати для персоналу, приміщення для спеціалізованих кабінетів (їхнє призначення залежить від профілю відділення), наприклад, у хірургічному відділенні перев'язочна (22 м2). Буфет та їдальня можуть бути спільними для двох суміжних секцій. У цьому разі площу буфету збільшують до 18 м2, а якщо є машина для миття і стерилізації посуду — до 25 м2.
Головним планувальним завданням під час проектування палатних секцій є забезпечення гігієнічного комфорту і зручності обслуговування хворих. З огляду на це палати групуються, по можливості, більш компактно, приміщення, призначені для обслуговування, відокремлюють, пости чергових медичних сестер розташовують у центрі щодо палат, санітарні вузли виносять у кінець секції.
Гігієнічні умови в секції та зручне обслуговування хворих багато в чому залежать від способу забудови палатного коридору. Коридор може бути з однобічною забудовою приміщень (бічний), із двобічною (центральний) і з частково двобічною забудовою. Гігієнічні переваги має вигідний для переміщення хворих, світлий, добре вентильований, з бічною забудовою коридор. Він служить резервуаром чистого повітря для палат, через нього також можна наскрізно провітрювати палати.
Однак у разі бічної забудови коридору секція, а отже і відділення (лікарня) розтягуються в довжину, що ускладнює обслуговування хворих. Двобічна забудова коридору значно скорочує довжину секції (мал. 67). Будівництво та експлуатація лікарень з подібною забудовою коридорів є економічнішими. Але що більше забудований коридор з іншого боку, то гірше він освітлюється і провітрюється, має більші резонувальні властивості й несприятливо впливає і на умови в палатах, і на інтер'єр відділення.
Ось чому бажано забудовувати один бік коридору не більше ніж на 60—75% його довжини. Світлові розриви можна використати як холи, де можуть перебувати хворі і вдень. Для вільного розвороту ліжок, каталок або носилок ширина коридору має бути не меншою ніж 2,4 м.
Останнім часом будують секції з двома коридорами, що ще більше скорочує секцію і робить дешевшим будівництво, але погіршує гігієнічні умови.
За подібної забудови палати й низка допоміжних приміщень мають природне освітлення, а санітарні вузли, що розташовані між двома коридорами, і деякі допоміжні приміщення освітлюються лише за допомогою штучного світла (вдень освітлення має бути у 2—3 рази більше, ніж уночі). Двокоридорні секції бажано устаткувати кондиціонерами.