Опалення. У сучасних лікарнях застосовується переважно система центрального водяного опалення (табл. 61).
Як нагрівальні прилади використовують радіатори (конвекційне опалення) або бетонні панелі (радіаторне опалення). Панельне опалення краще, особливо у приміщеннях операційного блоку, у пологових, реанімаційних палатах, післяопераційних, палатах інтенсивної терапії тощо.
Вентиляція. Для посилення природної вентиляції усі основні приміщення стаціонарів і поліклінік обов'язково обладнують відкритими фрамугами, а бокси і санітарні вузли — внутрішньостінними каналами з дефлекторами.
Крім того, сучасні лікарні обладнують припливно-витяжною вентиляцією з механічним збудником, а деякі приміщення — кондиціонерами. Припливно-витяжна вентиляція забезпечує у приміщеннях організований повітрообмін незалежно від погоди.
Загальнообмінна припливно-витяжна вентиляція потрібна передусім для рентгенологічних і фізіотерапевтичних кабінетів, водолікарні, операційного блоку, кухні, пральні, патологоанатомічного відділення та деяких інших приміщень.
Кондиціювання повітря у лікувально-профілактичних закладах має чимало переваг. У літню пору кондиціювання повітря потрібне в теплому і гарячому кліматичних районах, де перегрівання хворих може утруднити видужання, погіршити перебіг захворювання. Кондиціювання потрібне передусім для операційних, наркозних, реанімаційних, палат інтенсивної терапії тощо. Є дані про те, що кондиціювання повітря в палатах недоношених дітей сприяє приросту маси тіла, знижує захворюваність і смертність. Подавання кондиційованого повітря хоча б у перші два дні після операції позитивно впливає на перебіг післяопераційного періоду. Зазвичай при кондиціюванні у палатах забезпечують температуру повітря 22 °С ± 1 °С і відносну вологість 50-60%.
У лікарнях можна застосовувати як стаціонарні центральні, так і місцеві кондиціонери, у тому числі невеликі переносні для окремих палат.
Повітря, що подається системою припливної вентиляції або кондиціювання у лікарнях, проходить ступеневе очищення: спочатку на грубих фільтрах, які затримують великі пилові частинки, а потім на бактеріальних фільтрах, які затримують найдрібніші пилові частинки та мікроорганізми.
Зв'язок. Щоб полегшити працю медичного персоналу, потрібно забезпечити такі види зв'язку: хворий — медичний персонал, медичний персонал — медичний персонал, хворий — відвідувач, медичний персонал — відвідувач. Засоби зв'язку допомагають передавати звукову та візуальну інформації. До перших належать внутрішньолікарняний телефонний зв'язок, апаратура для двобічного гучномовного зв'язку, низькочастотний радіозв'язок, наприклад, установка, через яку можна викликати працівника, що перебуває на території лікарні, і передати йому усну інформацію. Засоби для передачі візуальної інформації (телевізори, відеотелефони тощо) можуть служити для однобічного (хворий — медичний персонал) (мал. 74) і двобічного (хворий — медичний персонал, хворий — відвідувач) зв'язку. Крім того, потрібна система палатної сигналізації (світлової або звукової). Модернізована система цієї сигналізації в разі невиходу медичної сестри на виклик протягом 1 хв повторює сигнал у старшої медичної сестри, а якщо із її боку немає реакції, сигналізує черговому лікареві.
Нині серйозним завданням гігієни лікарні є поліпшення умов праці допоміжного медичного персоналу.
Вирішальне значення у цій галузі має механізація (у лікарнях її нерідко називають "мала механізація") та автоматизація фізично тяжкої, неприємної або тяжкої праці, такої як транспортування і підняття вантажів, перекладання хворих, прибирання і миття приміщень, миття і дезінфекція підкладних суден і церат, прибирання і перестеляння ліжок у тяжкохворих, пересилання документів, приготування та роздавання їжі, прання білизни, підрахунок формули крові тощо. Для цього в лікарнях повинні запроваджуватися пневмопошта для пересилання документів і медикаментів, електропідйомники для перекладання хворих, електрокари для перевезення хворих, їжі, білизни, централізовані системи для відсмоктування пилу, спеціальні машини для миття підлоги, апарати для автоматичного миття (наприклад, за допомогою ультразвуку) і дезінфекції (парової) підкладних суден, апаратура для автоматичного виконання масових досліджень крові тощо.
Водопостачання. Встановлено, що у лікарні витрата води на добу з розрахунку на одне ліжко становить до 500 л і на одного амбулаторного хворого — до 15 л. Мінімальна кількість води, що потрібна для невеликих сільських лікарень, які мають місцевий водогін і малу каналізацію, становить 150—250 л на одне ліжко на добу. Джерелом водопостачання місцевого водогону служить артезіанський колодязь або інше підземне джерело з достатнім дебітом.
Видалення і знезаражування стічних вод. Описано багато випадків, коли забруднення водойм лікарняними стічними водами призводило до епідемічних спалахів серед населення. Тому питанню видалення і знезаражування лікарняних стічних вод потрібно приділяти особливу увагу.
Стічні води соматичних лікарень, в яких немає інфекційних відділень, можна спускати у міську каналізацію без попереднього оброблення. У населених пунктах, які не мають загальної каналізації, під час будівництва лікарні слід передбачити локальні очисні споруди, в яких стічні води підлягають механічному (відстійники) та біологічному (біофільтри) очищенню з подальшим знезаражуванням шляхом хлорування. Якщо лікарня невелика, доцільно очищувати стічні води на підземних майданчиках фільтрації.
Небезпечніші в епідеміологічному плані є стічні води інфекційних відділень (лікарень). Якщо в побутових стічних водах населених місць співвідношення патогенних мікробів до кишкової палички становить 1:10 000—1:1 000 000, то в стічних водах інфекційних відділень — 1:100—1:1000. Від стічної води виявляють у середньому 5000—10 000 патогенних мікроорганізмів. Ось чому випорожнення хворих на кишкові інфекції до зливання в загальнолікарняну каналізацію дезінфікують у суднах, додаючи 200 г хлорного або негашеного вапна на 0,5 л виділень; триває оброблення 30—45 хв. Однак дослідження засвідчили, що ефективність децентралізованого знезаражування виділень не завжди достатня, бо залежить від сумлінності персоналу. Крім того, збудники захворювань надходять не лише з виділеннями людини; вони є у стічних водах з умивальників, ванн, душових тощо. Тому нині вважають, що ефективнішим є централізоване знезаражування всіх стічних вод інфекційного відділення (лікарня) перед спусканням їх у загальнолікарняну (загальноміську) каналізацію. Централізоване оброблення стічних вод інфекційного відділення можна здійснювати такими способами:
а) термічне оброблення стоків за температури 100 °С протягом 10 хв; знезаражування надійне, але цей спосіб через складнощі та економічний стан поки що значного поширення не набув; термічний спосіб застосовують для знезаражування осаду зі стічних вод;
б) механічне очищення стоків у септику з подальшим обробленням розчином хлорного вапна в кількості 30 мг активного хлору на 1 л стоків протягом 30 хв (залишковий хлор не менше ніж 1 г на 1 л). Осад із септика знезаражується шляхом термічного оброблення;
в) безпосереднє оброблення стоків розчином хлорного вапна в кількості 50 мг активного хлору на 1 л стоків протягом 60 хв (залишкового хлору повинно бути не менше ніж 3—5 мг на 1 л). Цей спосіб можна застосовувати, якщо концентрація суспендованих речовин у стоках відділення не перевищує 200-250 мг/л.
Видалення та знезаражування твердих відходів. Кожна лікарня повинна бути обладнана добре продуманою системою збирання, тимчасового зберігання, усунення та знезаражування твердих відходів в умовах, що забезпечують високий санітарний рівень утримання будинків і садиби та які не допускають небезпеки поширення інфекції.
Для лікарень загального типу можна виходити з таких приблизних добових норм нагромадження відходів: 500—600 г (1 — 1,5 л) твердих відходів; 350—400 г харчових відходів з розрахунку на одне ліжко і 20—25 г (0,05 л) від-ходів у поліклініках на одного відвідувача.
У приміщеннях лікарні, де нагромаджуються відходи, повинні бути сміттєприймачі з кришками. Очищувати їх слід мінімум 2 рази на добу, перед зміною технічного персоналу. Після вивільнення сміттєзбірників їх ретельно миють і дезінфікують. Із дворових сміттєзбірників сміття вивозять щоденно, знезаражуючи звичайними методами. Тверді відходи із заразних відділень (інфекційних, туберкульозних, дерматовенерологічних, перев'язочних, операційних та пологових (перев'язний матеріал, ампутовані частини тіла тощо) доцільно збирати окремо і спалювати у спеціальних печах-деструкторах, які часто організовують при котельні. Окремо, зрозуміло, повинні усуватися радіоактивні відходи, про що мовиться в розділі про радіологічні відділення.