Значення ґрунту у поширенні різноманітних інфекційних захворювань та глистяних інвазій в умовах спекотних країн є ще більшим порівняно з іншими країнами через кліматичні особливості. Особливою є роль грунту в поширенні глистяних інвазій.
Тропічними гельмінтозами, за даними ВООЗ, заражено понад 1,5 млрд мешканців країн, які розвиваються. ВООЗ розглядає тропічні гельмінтози як чинник, що підриває здоров'я, фізичну і розумову працездатність населення цих країн. Деякі гельмінтози можуть спричинювати сліпоту, анемію, обтурацію кишок. Навіть найменш небезпечні гельмінтози порушують харчування організму або знижують його стійкість до інфекційних агентів та інших стресорів. Лікар Норман Столл, який присвятив життя боротьбі з цим лихом, говорив про Африку: "Цей заражений гельмінтами світ". Тут у середньому кожний мешканець уражений 2 гельмінтами, а в деяких районах — 3—4. Описано навіть випадки смерті від аскаридозу. В одного з тих, хто загинув, виявили в тонкій кишці (з явищами некрозу слизової оболонки) 756 аскарид, маса яких становила 550 г.
Поширюється більшість гельмінтозів, головним чином, через грунт і водойми, забруднені яйцями або личинками гельмінтів, які виділяються з екскрементами людини. Розглянемо три основні групи гельмінтів, які відрізняються за механізмом передавання. Гельмінти 1-ї групи спричинюють так звані контактні гельмінтози, зокрема, Enterobium Vermicularis і Hymenolepis nana. Яйця цих гельмінтів інвазивноздатні вже в момент виділення з фекаліями. Вони можуть передаватися через забруднені руки, продукти харчування, білизну, одяг. У профілактиці їх основне місце посідає дотримання правил особистої гігієни.
До 2-ї групи належать геогельмінти. їхні яйця та личинки, які виділяються з фекаліями людини, стають інвазивними лише після періоду дозрівання в ґрунті. Важливим чинником поширення цих гельмінтів є забруднення середовища фекаліями внаслідок низької санітарної культури населення і використання незнезаражених фекалій як добрива, що призводить до інтенсивного зараження ґрунту, овочів і ягід, відкритих водойм та інших джерел водопостачання.
Найпоширеніші гельмінти в Ancylostoma duodenale, Ascaris lumbricoides, Trichiuris trichiura.
З фекаліями людини в ґрунт може потрапляти величезна кількість життєздатних яєць аскарид. Так, одна зріла самка аскариди протягом доби відкладає в кишках людини до 24 тис. запліднених яєць. Яйця аскарид у ґрунті тропіків дозрівають за 1—2 тиж, а яйця трихоцефалюса — за 3 — 5 тиж. Для цього потрібний доступ кисню, температура в межах 12...38 °С, відповідна вологість, затінок. Гинуть яйця від дії УФ-променів, висихання, а також в умовах температури нижче ніж -38 °С і вище ніж 50 °С. На глибині 2,5 — 10 см яйця, захищені від інсоляції і висихання, зберігають життєздатність понад 1 рік.
Яйця гельмінтів потрапляють до організму людини із забрудненими овочами та іншими харчовими продуктами. Яйця аскариди в інвазивній стадії знаходили в ґрунті дворів, дитячих майданчиків, пляжів, у ящиках з піском для дитячих забав тощо. Личинки гельмінта Strongyloides stercoralis можуть проникати в організм людини через шкіру.
У місцевостях з теплим або помірним і вологим кліматом у разі погано організованого очищення населених місць ураження мешканців, особливо дітей, аскаридозом і трихоцефальозом може досягати 90% і більше. У місцевостях із посушливим спекотним кліматом яйця цих глистів гинуть у ґрунті швидше, завдяки чому населення менше уражують глистяні інвазії. У 1984 р. ураження аскаридозом населення Індії становило близько 20%, Південного Техасу (США) — 35%, Нігерії — 30%, Коста-Рики — 40%, Бразилії й Ефіопії — 58%, Таїланду — 70%, Індонезії, Іраку, Філіппін — 75—85%.
Анкілостомідози (анкілостомоз і некатороз) відомі з давніх часів під назвами "тропічної анемії" або "анемії шахтарів", і в наш час досить поширені у тропічних і субтропічних країнах, де ними уражено понад 900 млн населення (W. Reters, 1978). Збудники анкілостомідозів — дрібні круглі гельмінти, які локалізуються в кишках. Анкілостоматиди травмують судини слизової оболонки, спричинюють кровотечу, і тому в осіб, які довго хворіють, може розвинутися гіпохромна анемія (особливо у дітей, вагітних, осіб, які отримують з їжею недостатню кількість білків і заліза). Експерти ВООЗ підрахували, що анкілостомідози щоденно призводять до втрати у людей кількості крові, що дорівнює повному знекровленню 1,5 млн людей.
A. duodenale виділяє за добу 10—25 тис. яєць, які в ґрунті за 7—10 днів розвиваються в інвазивні личинки. Три — п'ять відсотків людей, уражених анкілостоматидами, виділяють 50 тис. яєць в 1 кг калу, а окремі особи виділяють від 100 до 300 тис. яєць і втрачають щоденно 28—80 мл крові. Для розвитку і зберігання личинок потрібні висока температура (24...32 °С), значна вологість і певний склад грунту. Найсприятливіші легкі, пористі, з достатньою кількістю гумусу, малозасолені ґрунти. Личинки анкілостоматидів зберігаються у фекаліях протягом декількох діб, а в ґрунті за сприятливих умов — до 6—12 тиж.
Зараження анкілостоматидами відбувається перорально, а личинки некатора проникають в організм людини через шкіру і слизову оболонку рота.
Небезпечний щодо зараження забруднений фекаліями грунт городів і садків, які удобрені незнешкодженими людськими екскрементами. Найбільша небезпека зараження чатує на дітей, які часто ходять босоніж і не завжди дотримують правил особистої гігієни. До груп ризику в тропіках входять і працівники сільського господарства.
Профілактика анкілостомідозів серед певної групи населення полягає в такому:
1) планове виявлення та лікування хворих, навчання їх правил особистої гігієни;
2) організація гігієнічно обґрунтованого очищення населених місць, а також ефективного знешкодження й утилізації фекалій з метою запобігання забрудненню ґрунту;
3) дотримання правил особистої гігієни (не можна в осередку захворювання ходити по землі босоніж, лежати без одягу на землі, прати білизну у водоймах, вживати в їжу немиті овочі). Знищують личинки анкілостоматид у ґрунті, засипаючи його натрію хлоридом з розрахунку 0,5 — 1 кг/м2 через кожні 5 — 10 днів.
Заходи щодо профілактики анкілостомідозів ефективні і стосовно поширеного у тропіках стронгілоїдозу (табл. 72).
До 3-ї групи належать біогельмінти. Людина є основним хазяїном цих гельмінтів, виділяє з фекаліями (іноді й іншими способами) їхні членики або личинки, які забруднюють ґрунт або водойми. Таким чином створюються умови для інфікування проміжних хазяїнів — тварин, у тілі яких відбувається інвазивна стадія глиста. Інвазивна стадія може здійснюватися в організмі тварин, м'ясо яких людина використовує в їжу, в молюсках або у вторинних проміжних хазяїнах (рибі, ракоподібних) після часткового розвитку в слимаках. Людина заражується внаслідок недостатнього термічного оброблення м'яса, риби, прісноводних раків і крабів. Поширення гельмінтів, які проникають в організм людини із забрудненого ґрунту або води, перкутанним шляхом (шистосома) значною мірою залежить від умов праці, побуту і особистої гігієни, які визначають частоту і тривалість контакту шкіри із зараженими ґрунтом і водою водойм, заселених молюсками.
Однією із найважливіших проблем у тропічних і субтропічних країнах є боротьба з шистосомозами — групою поширених гельмінтозів, які переважно уражують органи травлення і сечостатеві органи.
Захворювання на шистосомози зареєстровано в понад 70 країнах Близького Сходу, Африки, Центральної і Південної Америки, Південно-Західної Азії, які розташовані уздовж екватора між 38° пн. ш. і 35° пд. ш. Однак ареал поширення шистосомозів постійно збільшується у зв'язку з посиленням міграції населення і створенням іригаційних систем, які є місцем розвитку молюсків — проміжних хазяїнів шистосом. Вважають, що шистосомами уражено 200—300 млн населення. Шистосоми паразитують у венозній системі черевної порожнини людини, де самки виділяють яйця, які активно просуваються в кишки або в сечовий міхур і виділяються в навколишнє середовище не тільки з фекаліями, а й із сечею (S. haematobium). Кожна пара гельмінтів продукує залежно від виду від 300 до 3000 яєць на добу. У разі потрапляння яйця у воду з нього виходить мірацидій, який протягом короткого часу проникає до проміжного хазяїна — молюска. У тілі молюска розвиваються інвазивноздатні личинки — церкарії, які виходять у воду і проникають в організм лю-дини перкутанно або перорально з питною водою. В одному із каналів поблизу Багдада на протязі 10 км було виявлено приблизно 53 млн інфікованих молюсків.
Осередки шистосомозу, як правило, формуються в місцевостях, де є водойми зі стічною водою, повільні річки з численними рукавами, зрошувальні канали, які нераціонально експлуатуються, рисові поля, тобто біотопи, в яких є умови для розвитку молюсків. Висока зараженість молюсків шистосомами пов'язана із систематичним забрудненням водойм фекаліями уражених людей, оскільки санітарне очищення населених пунктів не відповідає вимогам гігієни. Люди заражуються під час купання, прання білизни, праці на зрошуваних полях. Навіть ловлю риби в каналах Єгипту не можна вважати безпечною. Зараження S. japonicum може статися внаслідок контакту з травою, по якій повзали уражені молюски.
Вживати для пиття воду, яка містить церкарії, небезпечно. До речі, останні не гинуть після хлорування води. Рівень ураженості шистосомозами найвищий у тих групах населення, які живуть у поганих соціально-економічних і комунальних умовах.
Шистосомози характеризуються хронічним перебігом зі слабко вираженою клінікою. Захворювання поступово погіршує здоров'я людини, її працездатність й адаптаційний потенціал.
Частота раку сечового міхура корелює з поширеністю шистосомозу. Підраховано, що Японія внаслідок цієї хвороби втрачає майже 3 млрд доларів на рік.
Інтегральна схема профілактики і боротьби з шистосомозами, рекомендована ВООЗ, включає заходи, головні з яких перераховано нижче.
1. Зниження потенціалу джерела, яке забруднює навколишнє середовище. З цією метою виявляють і проводять хіміотерапію хоча б найбільш інтенсивно уражених мешканців осередку і тих, хто мешкає в найгірших комунальних умовах. У разі охоплення 30% інвазованих цей захід зменшує кількість яєць гельмінта, які потрапляють у навколишнє середовище, на 80—90%. Однак сучасні методи виявлення хворих не достатньо ефективні, тому нині розробляються імуносерологічні методи.
2. Знешкодження проміжного хазяїна шистосом—молюсків. Для цього використовують хімічні молюскоциди, наприклад, 2-циклогексал-4,6-динітрофенол у концентрації 10 — 20 мг/л — він убиває молюска, його яйця, мірацидії і церкарії. Міді сульфат у концентрації 10—50 мг/л вбиває молюска, але не яйця, тому їхня популяція швидко відновлюється.
Застосування молюскоцидів пов'язане з певними труднощами, оскільки потрібно враховувати мутність води, погоду і низку інших чинників. Часом вдаються до механічного видалення молюсків і знищення водної рослинності, яка необхідна для їхнього розвитку. Такі заходи дають ефект лише в комплексі з іншими.
3. Заходи, спрямовані на запобігання інфікуванню молюсків. До них належать заходи щодо охорони грунту і води від забруднення інфікованими нечистотами, передусім поліпшення стану очищення і водостачання в селах (колодязі і туалети, які відповідають гігієнічним вимогам). Села мають бути розташовані не ближче ніж за 300 м від каналів з молюсками. Канали огороджують валами. Досвід Судану свідчить про ефективність таких заходів за умови відповідного навчання населення.
Слід зазначити, що заходи щодо поліпшення очищення населених місць менш ефективні в місцях поширення S. japonicum. Тут зараження молюсків замість людини можуть підтримувати деякі тварини — основні хазяїни шистосом.
4. Безпосереднє запобігання інфікуванню людей церкаріями, зокрема, не-допущення вживання інфікованої води і контакту шкіри з нею. Інфікована вода має знезаражуватися на очисних спорудах водогонів або шляхом кип'ятіння. Купання дозволяється лише в місцях, визначених санітарною службою, або в морі чи океані далеко від місця впадіння річок. Не слід також ходити босоніж по вологій траві біля водойм. Якщо контакт з водою все ж таки відбувся, потрібно якнайшвидше ретельно витерти шкіру, оскільки доведено, що церкарії починають проникати через шкіру лише після випаровування води. Промені сонця вбивають церкарії, тому сонячна ванна доповнює ефект витирання.
Майданчики для забав дітей слід розташовувати далеко від місць, де є молюски.
Профілактичне значення має організація громадських пралень, душових павільйонів, басейнів для купання і плавання.
Певне значення для тих, хто працює в несприятливих умовах, має використання репелентів або спеціальних мазей, якими покривають шкіру небезпечних щодо інвазій ділянок тіла (стопу, гомілку, кисті рук, передпліччя). Ефективною є мазь із диметилфталатом. її застосування поєднують із носінням спеціального одягу і взуття, які захищають шкіру людини від контакту з церкаріями.
5. Важливе значення має загальне поліпшення соціально-економічних умов життя, комунальних умов, підвищення культурного рівня, гігієнічних знань і навичок населення. Санітарно-освітню роботу серед різних груп населення слід проводити з урахуванням їхньої специфіки, починаючи з дитячого віку.
Ретельне проведення комплексу заходів дає значний оздоровчий ефект. За 11 років проведення їх в одній з північно-східних провінцій Бразилії, де на шистосомоз хворіло 68% населення (з гепато- і спленомегалією), кількість ура-жених зменшилась у 1985 р. до 17%, до того ж значно поліпшився фізичний розвиток дітей дошкільного і шкільного віку.
У профілактиці небезпечного гельмінтозу парагонімозу важливе значення має якісне термічне оброблення крабів і раків та повне виключення їх з їжі в сирому вигляді.
Значна роль відводиться відповідному санітарному станові їдалень, барів, ресторанів та інших підприємств громадського харчування, оскільки можливе забруднення їжі погано вимитими руками або інструментами, якими обробляли сирих крабів і раків.
Треба враховувати, що є трематоди, яйця яких з фекаліями, крім людини, виділяють й інші хребетні. До них належать Clonorcnis sinensis (коти, собаки), Tasciolopsis bucki (коти, собаки, свині), Fasciola hepatica (велика рогата худоба, вівці), Metagonimus jokagawai (коти, собаки, птахи). У цих випадках навіть за ідеально організованого очищення населених місць від нечистот ліквідувати-перераховані захворювання без високого рівня особистої і громадської гігієни не вдається.
Очищення населених місць в умовах спекотних країн є однією з головних проблем тому, що санітарна небезпека нечистот на великих територіях тропіків і субтропіків значно більша, ніж у полярному, або холодному.
Досвід країн, які розвиваються, довів, що інспектори органів громадської охорони здоров'я перед проведенням кампанії з поліпшення санітарного благоустрою сіл повинні рекомендувати населенню певну конструкцію туалетів.
Знешкодження твердих відходів у спекотних країнах проводять також методом компостування. Сміттєфекальні компости тут дозрівають на місяць швидше.
Стосовно стічних вод нарада експертів ВООЗ у 1973 р. дійшла висновку, що стічні води, призначені для зрошення сільськогосподарських культур, які споживають у сирому вигляді, повинні обов'язково проходити третинне оброблення, тобто дезінфекцію. Експерти ВООЗ вважають також, що за певної санітарно-епідеміологічної ситуації, а саме, у місцевостях, ендемічних щодо гельмінтозів, іригаційні води слід дегельмінтувати шляхом фільтрування через фільтри, заповнені дрібнозернистим піском, зі швидкістю до 0,3 м/год (третинне очищення).
Під час третинного оброблення води у м. Бомбеї (Індія) стічні води після решіток, первинних відстійників, аеротенків, вторинних відстійників піддають хімічній коагуляції, відстоюванню, фільтрації через пісок, хлоруванню.