Медицина є однією з найгуманніших сфер громадської діяльності. Вона базується на системі наукових і практичних знань, спрямованих на запобігання захворюванням та лікування хворих, і в її основі завжди лежить служіння здоров'ю та довголіттю людей. У клініці, де об'єктом вивчення є хворий, увага зосереджується на проблемах етіології, патогенезу, методів лікування. Але не завжди достатньо глибоко вивчається суть дії на організм чинників навколишнього середовища. А їхній вплив на організм людини стає дедалі відчутнішим і неодноразово є етіологічним моментом і чинником, який сприяє розвитку захворювань або, навпаки, не допускає їх виникнення. Це має велике значення з огляду на те, що основну масу населення становить здоровий контингент, і з метою збереження здоров'я потребує створення відповідних умов навколишнього середовища.
Епоха бурхливого розвитку науки і техніки поряд із фантастичними досягненнями людського розуму спричинила специфічну для нашої цивілізації деградацію довкілля і як наслідок масове зростання захворювань.
За таких умов сама лише медична допомога неспроможна дати здоров'я. Ось чому в орбіту медичних знань має ширше входити вивчення умов і способів збереження здоров'я, запобігання захворюванням і преморбідним станам. Такі завдання медицини висувають насамперед потребу вивчення провідної ролі соціального та природного середовища у житті здорової та хворої людини, а також у початкових стадіях захворювання.
Отже, збереження здоров'я вимагає вивчення не лише будови і процесів життєдіяльності організму людини, а й умов праці, побуту, чинників природного і соціального середовища та їх вплив на стан здоров'я.
Багатовіковий розвиток медицини дав змогу охопити величезний обсяг знань, що призвело до подальшої її диференціації. Неминучість такого процесу зумовлена розвитком і виокремленням у самостійні галузі багатьох медичних спеціальностей. У медицині, як у цілісній галузі наукових знань, виокремилися такі основні групи дисциплін: медико-біологічні, клінічні, гігієнічні та дисципліни переважно медико-соціального і профілактичного напрямків. Завдяки прогресивним поглядам на головну роль несприятливих чинників і навколишнього середовища у виникненні захворювань чітко виокремився аспект розвитку перспективного профілактичного напрямку медицини. Саме в основі профілактики, що походить від грецького слова "prophylaktikos" — запобіжний, лежить проведення заходів, спрямованих на запобігання захворюванням у здорових та загостренням, ускладненням і рецидивам у хворих осіб. Це першою чергою заходи, спрямовані на збереження і зміцнення здоров'я людей, особливо на виховання здорового молодого покоління, а також на підвищення працездатності і продовження тривалості активного життя.
Профілактичний напрямок у медицині став провідним і присвячений охороні та зміцненню здоров'я людей. Об'єктом його вивчення є практично здорові люди або колективи практично здорових людей. Це дало змогу активно втілювати методи профілактики у лікувальний процес та синтезувати лікування і профілактику. Спеціально опрацьовані методи профілактики включили заходи щодо оздоровлення довкілля, умов праці й побуту, протиепідемічні заходи, організацію мережі лікувально-профілактичних установ, проведення масових профілактичних оглядів, ранню діагностику, заходи щодо виявлення та усунення передпатологічних станів, запобігання ускладненням, психопрофілактику і диспансеризацію. До цих форм профілактики належить первинна профілактика, яка має на меті запобігання виникненню захворювань. Вона є радикальною і спрямована на причину захворювань або на чинники ризику, що провокують захворювання. Вторинна профілактика передбачає раннє визначення передпатологічних явищ, запобігання розвиткові або загостренню хвороби, систематичне лікування хворого. Існує також третинна профілактика, або реабілітаційна. Вона має на меті не допустити можливих ускладнень при різних захворюваннях.
Особливо важливими є форми суспільної профілактики, а також особистої профілактики. Суспільна профілактика за підтримки державних законодавчих заходів передбачає створення сприятливих умов праці, життя і відпочинку з метою збереження здоров'я і високої працездатності. Особиста профілактика спрямована на запобігання перевантаженням організму, насамперед його нервової і серцево-судинної систем.
З метою втілення досягнень цього авторитетного напрямку необхідним стало використання даних з інших галузей знань, які могли б стати джерелом науково обґрунтованих характеристик чинників довкілля. З огляду на це поряд з анатомією, фізіологією, патологічною фізіологією, терапією тощо потрібними стали знання з географії, метеорології, радіології, кібернетики.
Практичне здійснення профілактичного напрямку базується на досягненнях гігієнічних досліджень. Отже, підґрунтям профілактичної медицини є гігієна.
Слово "гігієна" походить від грецького "hygieinos" що означає здоров'я. Гігієна є наукою, котра вивчає закономірності впливу навколишнього середовища на організм людини та громадське здоров'я для розроблення гігієнічних нормативів, санітарних правил і заходів, які забезпечували б оптимальні умови для життєдіяльності, зміцнення здоров'я і запобігання захворюванням (Р.Д. Габович і співавт., 1983).
За визначенням Є.Г. Гончарука та співавторів (1995), "гігієна — це наука, що вивчає закони впливу на організм окремих людей і цілих колективів соціальних, природних і штучних чинників навколишнього, а також внутрішнього середовища для виявлення закономірностей позитивного і негативного їхнього впливу на організм, на цій підставі науково розробляє запобіжні та оздоровчі заходи, спрямовані на ліквідацію або зменшення до безпечних величин (гігієнічних нормативів) впливу негативних чинників, або, навпаки, на широке використання позитивних чинників для збереження, оздоровлення і зміцнення здоров'я як окремої людини, так і цілих колективів, усього людського суспільства".
Гігієна вивчає вплив різноманітних чинників навколишнього середовища на здоров'я людини, її працездатність і довголіття з метою розроблення практичних заходів, спрямованих на оздоровлення умов життя людини і запобігання захворюванням. У підручнику Е. Паркса, котрого вважають одним із піонерів експериментальної гігієни, призначення гігієни сформульовано так: "Зробити розвиток людини найдосконалішим, життя —. найміцнішим, згасання життя — якомога повільнішим і смерть — якомога віддаленішою".
Розвиток гігієни останнім десятиріччям досяг таких великих масштабів, що виникла потреба розділити її на окремі самостійні галузі. Диференціація гігієни відбулася передусім у напрямку різноманітних спеціальностей. Нині вже існують у вигляді самостійних дисциплін комунальна гігієна, гігієна праці, гігієна харчування, гігієна дітей і підлітків. Завойовують своє гідне місце радіаційна та космічна гігієна.
Перед гігієною стоять надзвичайно відповідальні завдання. Враховуючи, що головним завданням гігієни є запобігання захворюванням, на перший план висувається вивчення нею природних і соціальних чинників навколишнього середовища та їхнього впливу на організм людини.
Базуючись на виявлених закономірностях, гігієна науково обґрунтовує оптимальні і гранично припустимі параметри чинників навколишнього середовища, які слугують основою для опрацювання гігієнічних нормативів, правил, заходів, що передбачають використання позитивного і запобігання несприятливому впливу довкілля на здоров'я.
Опрацювання дійових заходів щодо запобігання захворюванням потребує правильного розуміння законів взаємопов'язаності соціальних, природних і біологічних умов та їхнього впливу на здоров'я, в основі яких лежить вчення про єдність і взаємодію людського організму та довкілля.
Найліпше відображено ці положення у п'яти законах гігієни, що їх запропонували Є.Г. Гончарук і співавтори (1995). Перший закон полягає в тому, що порушення здоров'я людини може виникнути лише за наявності трьох причин — джерела шкідливості, чинника його передання і сприятливого організму. Другий закон — це закон негативного впливу діяльності людей на навколишнє середовище. Третій закон гігієни є законом негативного впливу на навколишнє середовище природних екстремальних явищ. Четвертим законом гігієни є закон позитивного впливу на довкілля людського суспільства. П'ятий закон — це закон негативного впливу забрудненого природного навколишнього середовища на здоров'я людини.
Таким чином, поняття "навколишнє середовище" та його взаємозв'язок зі здоров'ям людини вимагають чіткішого з'ясування. Розглянемо це питання детальніше.