Серед промислових отрут найчастіше бувають такі неорганічні сполуки: галоїди, сполуки сірки, азоту, фосфору, арсену, вуглецю, ціанисті сполуки, важкі та рідкі метали.
Оскільки найхарактернішими є отруєння свинцем, ртуттю, марганцем і вуглецю оксидом, доцільно зупинитися на них детальніше.
Оскільки найхарактернішими є отруєння свинцем, ртуттю, марганцем і вуглецю оксидом, доцільно зупинитися на них детальніше.
Свинець — важкий м'який метал, який широко застосовують у виробництві свинцевих білил, пластин акумуляторів, малярній справі, друкарському, гончарному і порцеляно-фаянсовому виробництві (свинцева полива), у склодувній промисловості при шліфуванні свинцевого скла, у сільському господарстві (інсектициди, які містять свинець) тощо.
Свинець та його сполуки, переважно аерозолі, потрапляють в організм через дихальні шляхи у вигляді пилу і парів. У промислових умовах можливе надходження свинцю через травний канал, а також через шкіру. Виводять свинець з організму через кишки й нирки. Його можна знайти в усіх екскретах. Свинець депонується здебільшого в кістках у вигляді трифосфату свинцю. Цей метал і його сполуки — протоплазматичні отрути. В умовах виробництва отруєння свинцем (сатурнізм) носять характер хронічних отруєнь, які характеризуються поліморфізмом. При цьому характерним для інтоксикації є зміни у порфіриновому обміні з появою в сечі фермеглу, що носить назву амінолевулінової кислоти (АЛК), і копропорфірину.
Клінічні симптоми свинцевих отруєнь розвиваються повільно і протягом певного часу можуть не виявлятися. Клінічна картина отруєння відображає патологічні та компенсаторні явища, які виникають в організмі в процесі його взаємодії з токсичним агентом. Розрізняють такі форми вияву інтоксикації: початкова форма, що має малосимптомний перебіг, легка форма, що супроводжується функціональним порушенням ЦНС і зміною картини периферійної крові, і виражена форма — анемія, поліневропатія, ушкодження серцево-судинної і травної систем, астеновегетативний синдром і енцефалопатія.
Серед симптомів свинцевої інтоксикації слід виділити такі:
1. Свинцева смуга на яснах. Це вузька червоно-сіра смужка по краю ясен, переважно біля передніх зубів. Часто слизова оболонка щік набуває сіро-голубого кольору. Вважають, що сірководень, який є в ротовій порожнині, вступає в сполуку зі свинцем, утворюючи нерозчинний сірчаний свинець (смугу).
2. Ретикулоцитоз, що є ознакою регенерації крові.
3. Поява в крові базофільно-зернистих еритроцитів. Швидка загибель еритроцитів або зниження їхньої стійкості призводить до розвитку свинцевої анемії гіпохромного типу. Свинець руйнує еритроцити, звільняє гемоглобін, який потім перетворюється на білірубін, зумовлює жовте забарвлення склер і шкіри.
4. Підвищений вміст порфірину в сечі.
5. "Свинцевий колорит"— своєрідний блідо-сіруватий колір шкіри обличчя. Він зумовлений розвитком анемії і спазмом судин шкіри.
6. Наявність свинцю в сечі.
Клінічна картина свинцевої інтоксикації складається з низки синдромів. Зміни з боку ЦНС характеризуються астенічним синдромом і скаргами хворих на головний біль, підвищену втомлюваність, млявість, дратівливість, погіршення пам'яті, біль у кінцівках. Свинцевий поліневрит, перебіг якого набуває форми моторних і сенсорних порушень, є наслідком дії свинцю на периферійні нерви. Найтяжчою формою свинцевої інтоксикації є свинцева енцефалопатія, зумовлена спазмом судин мозку або їхнім органічним ушкодженням.
Зміни з боку травного каналу характеризуються тим, що хворі скаржаться на неприемний присмак у роті, поганий апетит, нудоту, печію, навіть блювання. Найважливішою ознакою свинцевої інтоксикації є свинцева коліка. Вона характеризується тріадою симптомів: різким переймоподібним болем у животі, закрепом, якого не вдається позбутися за допомогою послаблювальних засобів, і підвищенням AT. Біль, як правило, не пов'язаний з уживанням їжі, а є наслідком спастикоатонічного стану травного каналу.
Сатурнізм може супроводжуватися метатоксичними явищами — ушкодженням суглобів, нирок, секреторної діяльності шлунка. ГПК свинцю і його неорганічних сполук становить 0,01 мг/м3.
Тетраетилсвинець є сильною отрутою, що здатна спричинити тяжке отруєння. Його широко застосовують в авіації та автотранспорті. Тетраетилсвинець входить до складу етилової рідини, яку додають до бензину для надання йому антидетонаційних властивостей.
Тетраетилсвинець унаслідок своєї легкості може потрапити в організм у вигляді парів через дихальні шляхи, всмоктується через шкіру, а також може проникати через травний канал під час ковтання.
Клінічна картина отруєнь тетраетилсвинцем і його сумішами вирізняється вираженістю патологічних явищ залежно від інтенсивності впливу отрути на організм. Може статися гостре, підгостре і хронічне отруєння.
При гострому отруєнні тетраетилсвинцем спостерігають бурхливе наростання патологічних явищ. Особливо вираженим буває ушкодження ЦНС, а також вегетативної нервової системи. Отруєння супроводжується головним болем, запамороченням, загальною слабкістю, розладом сну, нудотою, блюванням, металевим присмаком у роті. Хворі відчувають страх і тривогу. Порушення психіки поєднується з порушеннями вегетативної нервової системи, до яких належать артеріальна гіпотензія, брадикардія та гіпотермія. Знижується температура шкіри і артеріальний тиск, ЧСС зменшується, посилюється потовиділення, з'являється червоний дермографізм. Інколи спостерігають псевдопаралітичний синдром. При тяжких формах гострої інтоксикації тетраетилсвинцем найхарактернішими симптомами є різко виражене психомоторне збудження на тлі порушеної свідомості, психосенсорні та вегетативно-трофічні порушення.
Хронічні отруєння тетраетилсвинцем виникають в осіб, які тривалий час перебувають у контакті з великими концентраціями отрути. Хронічна інтоксикація тетраетилсвинцем супроводжується симптомами, близькими до таких при гострих отруєннях, але з більш легким і сприятливим перебігом. У початковій стадії клінічна картина характеризується астенічним симптомокомплексом і порушеннями у функціональному стані вегетативної нервової системи. Відзначають брадикардію, судинну гіпотензію, гіпотермію, підвищену салівацію і пітливість. При більш виражених формах інтоксикації клінічна картина набуває характеру енцефалопатїї: тремор рук, похитування під час ходіння, ністагм, посилення сухожилкових рефлексів. Для психотичного стану притаманні симптоми психомоторного збудження, що в разі затяжного перебігу може призвести до втрати працездатності.
ГПК тетраетилсвинцю в повітрі робочої зони становить 0,005 мг/м3.
Інтоксикація ртуттю (меркуріалізм) може виникнути на ртутних рудниках, заводах із виробництва термометрів, барометрів та інших вимірювальних приладів, рентгенівських трубок, електричних ламп, фармацевтичних препаратів, інсектицидів тощо.
Отруєння парами ртуті, що проникають в організм через дихальні шляхи, а потім потрапляють у кров, частіше носять характер хронічних інтоксикацій і виникають в умовах тривалого впливу на організм парів ртуті. Ртуть може тривалий час циркулювати в організмі, вступаючи у складні сполуки з білками. Вона має здатність створювати депо в різних органах: печінці, нирках, селезінці, мозку і кумулятивно діє на організм. Виводиться ртуть з організму через нирки, кишки, слинні, потові, молочні залози. У разі циркуляції ртуті в організмі її можна виявити в сечі, калі, вмісті шлунка, поті, слині, молоці матері, яка годує дитину груддю.
У клініці професійних захворювань основне значення мають хронічні інтоксикації парами ртуті, що виникають унаслідок тривалого впливу на організм парів ртуті. Вони розвиваються поступово і спочатку можуть мати безсимптомний перебіг.
Для клінічної картини хронічної інтоксикації парами ртуті характерні дратівливість, слабкість, вегетативна дисфункція і невротичні реакції. У хворих спостерігають стан підвищеної збудливості, емоційної нестійкості, підвищеної подразливості і зниження працездатності. З'являється безсоння, погіршується пам'ять, порушуються розумова діяльність і ритм сну. На тлі підвищеної збудливості ЦНС може виникнути діенцефальний синдром, виявом якого є пароксизми, що супроводжуються порушенням свідомості, біль у ділянці серця, гіпергідроз, емоційні реакції. У тяжких випадках інтоксикації процес може перерости в стадію токсичної енцефалопатії.
Характерним симптомом хронічної ртутної інтоксикації є тремор пальців витягнених рук, особливістю якого є неритмічність і асиметрія щодо ступеня його вияву.
Ознака хронічного впливу ртуті на організм — також стан підвищеної збудливості вегетативної нервової системи. Він виявляється лабільністю пульсу, нестійкістю серцево-судинних реакцій, спотворенням очно-серцевого рефлексу, червоним дермографізмом, підвищеною пітливістю. До нього зазвичай приєднуються розлади функцій ендокринних залоз, зокрема гіперфункція щитоподібної залози. Спостерігаються порушення і функції статевих залоз. З боку крові — тенденція до лімфоцитозу і моноцитозу. Однією з ранніх ознак ртутної інтоксикації є патологічна зміна ясен, які втрачають тургор і починають кровоточити.
Виражена форма хронічної інтоксикації розвивається в осіб з великим стажем роботи зі ртуттю. Такі хворі худнуть, виснажуються, вони дратівливі, схильні до депресивних реакцій. Такі явища дістали назву "ртутний еритизм". Тремор рук є постійним і досить вираженим. На тлі підвищеної збудливості кірково-підкіркових відділів мозку виникають виражені нейроциркуляторні порушення. Дуже характерний симптом — ушкодження слизових оболонок ротової порожнини, виявами яких є гінгівіти і стоматити, а також ціанотична смуга уздовж країв ясен. Ушкодження травного каналу виявляється ентероколітом, який супроводжується проносом і закрепом, болем у животі. Печінка збільшується, стає болючою. При ртутних інтоксикаціях може спостерігатися субфебрилітет унаслідок порушення терморегуляторних процесів.
ГПК парів ртуті в повітрі робочої зони становить 0,01 мг/м3.
Отруєння марганцем у виробничих умовах трапляється в разі потрапляння його в організм через дихальні шляхи або травний канал, а іноді через шкіру. Виводиться марганець з організму з калом, менше — із сечею. Марганець може депонуватися в органах. Отруєння марганцем може статися під час розмелення руди або плавлення сталі, що містить марганець.
У виробничих умовах частіше спостерігають хронічні інтоксикації марганцем. У початковій стадії інтоксикації хворі скаржаться на головний біль, задишку і зниження працездатності. Ця стадія характеризується астеновегетативним синдромом і початковими явищами поліневротичного синдрому. У другій стадії всі ці явища виражені сильніше. Одночасно з'являються ознаки енцефалопатії. Третя стадія є вираженою формою інтоксикації, яка характеризується синдромами паркінсонізму і манганоконіозу. Клінічній картині паркінсонізму притаманні явища екстрапірамідної недостатності з переважним ураженням ніг. Хода стає скутою, з'являється "хода півня", коли хворі ступають на пальці, нахиливши тулуб уперед. У хворих спостерігають маско-подібне обличчя і нечасте кліпання. Гіпертонус м'язів носить екстрапірамідний характер. Порушення емоційної сфери супроводжуються появою насильного сміху. Спостерігається також порушення інтелектуальної діяльності.
Манганоконіоз у працівників марганцевих рудників виявляється скаргами на задишку, біль у грудях, виділення мокротиння і загальну слабкість. У них інтенсивно ущільнюється легенева тканина із втратою еластичності. У разі проковтування великої кількості марганцевого пилу можуть виникнути шлунково-кишкові розлади.
ГПК марганцю в перерахунку на Мп02 становить 0,3 мг/м3 для аерозолю дезінтеграції і 0,05 мг/м3 — для аерозолю конденсації.
До інших неорганічних сполук, які можуть бути причиною промислових отруєнь, належить, зокрема, вуглецю оксид. Цей газ набуває домінуючого значення як продукт неповного згоряння палива, як складник низки газів, що їх використовують або вони утворюються на виробництві. Отруєння вуглецю оксидом можливе в котельнях, газогенераторних, доменних, мартенівських і ливарних цехах, під час випробувань двигунів, у цехах керамічних, цегляних, цементних заводів, у машинних відділеннях тепловозів у кабінах літаків, а також на підприємствах хімічної промисловості. Слід також ураховувати можливість побутових отруєнь. Клінічну картину отруєння вуглецю оксидом описано в розділі "Гігієна атмосферного повітря населених місць".
ГПК вуглецю оксиду в повітрі робочої зони становить 20 мг/м3.
Окрему групу хімічних речовин становлять промислові канцерогени. Проблема професійних новоутворень набуває щоразу більшого значення у зв'язку із впровадженням у народне господарство нових хімічних речовин. Канцерогенними є фізичні та хімічні чинники, які, діючи на організм людини в процесі виробничої діяльності, зумовлюють розвиток злоякісних новоутворень.
Нині близько 90% усіх випадків раку спричинено дією чинників навколишнього середовища, причому в 70—80% випадків рак розвивається внаслідок дії хімічних канцерогенів і в 10% — дії радіаційного чинника.
До професійних канцерогенних речовин належать продукти перегонки і фракціонування кам'яного вугілля, сланцю, деревного вугілля, нафти, ароматичні аміни, нітро- й азотосполуки, продукти оброблення хромової та нікелевої руд, сполуки арсену, азбест, ізопропілове масло, берилій. Захворюваність унаслідок професійних новоутворень має тенденцію до зростання.
За ступенем канцерогенної небезпеки хімічні речовини поділяють на 2 групи. До 1-ї належать речовини з доведеними канцерогенними властивостями. Це арсен та його сполуки, азбест, бензол, хром, сажі, смоли і мінеральні масла тощо. До 2-ї входять речовини з імовірною канцерогенністю для людини — бензпірен, берилій та його сполуки, нікель та його сполуки, чотирихлористий вуглець, хлороформ, ДДТ, формальдегід, гербіциди тощо.
Серед хімічних речовин є кілька груп канцерогенних органічних та неорганічних сполук. Сажі, смоли, мінеральні масла та інші органічні сполуки містять канцерогенні поліциклічні ароматичні вуглеводні, з яких найчастіше виявляють бензпірен.
Ароматичні аміни потрапляють в організм через легені та через шкіру і спричинюють пухлини сечового міхура. Хлорумісні сполуки, зокрема вінілхлорид, зумовлюють пухлини печінки.
Серед неорганічних сполук важливе місце належить арсену та його сполукам. У робітників, які добувають арсенові руди, виплавляють із них метали, виявляють пухлини шкіри та легенів, інколи — печінки, товстої кишки, носа.
Хром та його сполуки зумовлюють рак легенів у робітників заводів із виробництва хрому. В осіб, які працюють на підприємствах із добування і переробки нікелю, виявляють новоутворення носової порожнини, приносових пазух, гортані та легенів. У гірників, які добувають залізну руду підземним способом, діагностують професійний рак легень, зумовлений наявністю радону в повітрі шахт.
Регламентація канцерогенів передбачає обмеження чи заборону їхнього виробництва і застосування чи встановлення ГПК. ГПК бензпірену в повітрі виробничих приміщень становлять 0,15 мкг/м3.
Слід зазначити, що за діючими нормативами дози 3,4-бензпірену для атмосферного повітря і повітря виробничих приміщень є шкідливими. Такі дози канцерогену здатні спричинити рак легень з частотою 30—60 тис. випадків на 1 млн.
Профілактичні заходи, спрямовані на запобігання професійним новоутворенням, повинні передбачати передовсім вилучення з виробництва речовин, що справляють канцерогенну дію, за рахунок упровадження безпечних технологій. Слід також очищати промислові продукти від канцерогенних домі-шок. Важливим санітарно-гігієнічним заходом є виявлення виробничих канцерогенних чинників, а також дотримання правил особистої гігієни і техніки безпеки. Медична профілактика полягає у проведенні медичних оглядів осіб, яких приймають на роботу, а також тих, які вже працюють.