Дії підвищеного тиску зазнають водолази та особи, які працюють на різних будівельних роботах під водою або під землею в дуже насичених водою грунтах, шукачі перлів, працівники метрополітену. Підвищений атмосферний тиск використовують також у медичній практиці, зокрема під час хірургічних втручань (операційні барокамери).
Для добування грунту і виконання будівельних робіт під водою або під водоносними шарами ґрунту використовують споруду, що називається кесоном. Кесон складається з робочої камери, шахти для спуску та підйому людей і вантажів, центральної камери і двох шлюзів для проходу людей і подавання будівельних матеріалів у робочу камеру (мал. 56).
У робочій камері кесона робітники працюють в умовах стисненого повітря, за допомогою якого витискається вода. Кесонна камера — це закритий з боків та згори і відкритий знизу резервуар із залізобетону. Робітники входять через зовнішні двері в шлюз, двері зачиняються, стиснене повітря надходить до шлюзу, і в ньому починає поступово підвищуватися тиск. Коли тиск повітря в шлюзі досягає рівня тиску в робочій камері, робітники зі шлюзу переходять у кесон. Величина тиску повітря в кесоні залежить від глибини його розміщення. На кожні 10 м глибини потрібне підвищення тиску в кесоні на 101,3 кПа (1 атм).
Водолазів забезпечують індивідуальними дихальними апаратами або водолазними костюмами і скафандрами, в які стиснене повітря подається через спеціальні шланги.
У виконанні кесонних та глибоководних робіт розрізняють 3 періоди — період компресії, тобто підвищення тиску від початку компресії до досягнення найбільшої глибини, період перебування і роботи в умовах підвищеного атмосферного тиску на максимальній глибині або на ґрунті і період декомпресії, тобто зниження тиску під час підйому або виходу на поверхню.
Під впливом підвищеного тиску відбувається втискання барабанної перетинки, що може спричинитися до зниження слуху. Інвагінація барабанної перетинки, зумовлена високим тиском, призводить до гострого болю, а часом і до розриву перетинки. Унаслідок компресії настає також стиснення живота, опускання діафрагми, зменшується частота дихання та серцевих скорочень. Отже, праця в умовах стисненого повітря супроводжується певними фізіологічними зрушеннями в організмі, що зумовлено насиченням тканин азотом повітря до рівноцінного тиску його в атмосферному повітрі.
Найнебезпечнішим є період декомпресії, що характеризується виведенням газів з організму, які розчинилися в його тканинах. Не завжди гази встигають виділитися із закінченням декомпресії. Тому важливо створити такі умови, за яких перехід від підвищеного тиску до нормального здійснювався б поступово. У разі швидкого переходу азот виділяється у кров зі швидким утворенням пухирців. За нормального атмосферного тиску в 100 см3 крові розчинено 1,8 см3 азоту. З підвищенням тиску до 405,3 кПа (4 атм) ця кількість досягає 3,9 см3. Через стінки легеневих альвеол за 1 хв дифундує 150 см3 азоту, тому в разі швидкої декомпресії азот не встигає виділитися з крові і тканин. Азот із розчиненого стану переходить у газоподібний, і з'являються пухирці газу. Якщо пухирці більші від просвіту кровоносної судини, вони її закупорюють і на цьому відтинку припиняється циркуляція крові. Так розвивається кесонна хвороба. Вона супроводжується сильним болем у суглобах і м'язах кінцівок, а також у м'язах живота. Закупорювання судин мозку, серця, легенів є загрозливим явищем, що призводить до виникнення параплегій, моноплегій, парезів нижніх кінцівок, судом, колапсу й навіть інфаркту і набряку легенів.
Потерпілого слід негайно помістити в лікувальний шлюз — барокамеру (мал. 57), де в умовах швидкого підвищення тиску тканини звільняються від газу, який дифундує в крові, а потім при повільній декомпресії поступово виділяється через легеневі альвеоли. Після виходу потерпілого зі шлюзу рекомендують гарячі сухоповітряні і тепловодяні ванни, фізіотерапію та засоби, що збуджують серцево-судинну систему.
Правильна організація декомпресії полягає в тому, щоб перехід від підвищеного тиску до нормального здійснити повільно, аби розчинений у крові азот встиг у газоподібному стані виділитися з організму через видихуване повітря.
Однак вирішальне значення мають профілактичні заходи, спрямовані на запобігання виникненню кесонної хвороби. Для цього потрібно суворо дотримувати правил безпеки, які передбачені законодавством з охорони праці. Зокрема, не слід допускати до праці в умовах високого тиску осіб з утрудненою дихальною функцією — з аденоїдами, поліпами, атрофічним катаром слизової оболонки носової частини горла. Ефективним є такий захід, як зміна азоту, що входить до складу повітря, вдихуваного водолазами, на гази, які погано розчиняються в крові, а саме на гелій і аргон. Слід також суворо нормувати тривалість робочого часу і час вишлюзування. Коли водолази працюють під водою, треба застосовувати драбинчасту декомпресію із зупинками на різних глибинах.
Усі робітники повинні щотижня проходити лікарський контроль. Важливим профілактичним заходом є ретельний медичний відбір робітників для праці в умовах підвищеного тиску.
Нині у різних країнах кількість випадків захворювання на кесонну хворобу становить приблизно 10% від усіх професійних захворювань. Вона стає предметом вивчення Міжнародної організації праці (МОП).