Середня норма нагромадження сміття — 0,75 м3 за рік на 1 особу, або 320 кг, оскільки хустину сміття вважають за 0,5. Перед прийняттям рішення про організацію очищення від твердих відходів потрібно зібрати відомості про накопичення їх та склад в конкретному населеному пункті.
Хатнє сміття має певну цінність як добриво, оскільки містить до 20—25% органічних речовин, 0,4—1% азоту, 0,4—0,7% фосфору, 0,4% калію. Частину сміття утилізують: кухонні відходи, ганчір'я, папір, консервні банки та ін.
Для збирання сміття в кожній квартирі має бути сміттєзбірник у вигляді бачка або відра місткістю 10—15 л з кришкою. Виносити сміття з квартир у будинкові сміттєзбірники треба щоденно. У сільських умовах сміття спалюють у невеликих пічках-деструкторах або компостують чи закопують на території садиби. Видалення сміття з квартир сучасних багатоповерхових будинків проводиться за допомогою спеціальних сміттєпроводів. Вивозити сміття з будинків потрібно регулярно; оптимально — щодня, у крайньому разі — через день. При планово-поквартирній системі мешканці виносять сміттєзбірники з квартир під час приїзду сміттєвоза і пересипають у нього сміття. Таку систему очищення вважають прийнятнішою для житлових районів з малоповерховою забудовою.
Знешкодження й утилізація твердих відходів. Відомо багато методів знешкодження сміття: удосконалені звалища, біотермічні методи, спалювання сміття тощо.
Удосконалені (контрольовані) звалища. їх ще називають полігонним сховищем відходів. Одним із найпоширеніших методів знешкодження сміття є звалища. Для звалищ вибирають поза населеним пунктом землі або яри, які не використовуються, кар'єри, колишні шахти. Цей метод простий і дешевий, однак має чимало недоліків: на звалищах у великій кількості розмножуються щури та мухи, відходи можуть самозайматися і ставати джерелом диму та неприємного запаху, легкі предмети (папір та ін.) розносяться вітром і забруднюють довкілля, зокрема й близько розташовані водойми.
Тому гігієнічно обґрунтованим є обладнання контрольованих звалищ, які експлуатуються за санітарними правилами. Місце для звалищ вибирають не ближче ніж за 1 км від житла, водойм та інших джерел водопостачання. Привезене сміття розкидають шаром завтовшки не більше ніж 1,5—2 м, і в той самий день засипають шаром землі у 20—25 см, утрамбовують її за допомогою котків. Це захищає сміття від контакту з мухами, птахами, щурами, зменшує ризик самозаймання, запобігає розвіюванню вітром і поширенню запаху, створює добрі умови для біологічної деградації.
Якщо яр глибокий, то його засипають кількома шарами сміття та землі. Територію звалищ озеленюють і не дозволяють забудовувати до закінчення мінералізації сміття, тобто протягом 10—20 років. Контрольовані звалища є постійним об'єктом санітарного нагляду.
Біотермічні методи знешкодження сміття. Біотермічні методи ґрунтуються на створенні умов, за яких у смітті розвиваються термофільні організми, що є майже винятково спороутворювальними грампозитивними бактеріями й актиноміцетами. Завдяки життєдіяльності термофілів в умовах притоку повітря відбуваються інтенсивні біохімічні процеси, від чого температура повітря у відходах, які знешкоджуються, підвищується до 50 — 70 °С. Гинуть патогенні мікроби і личинки мух, органічні речовини розкладаються, і зі сміття утворюється цінне добриво — перегній (гумус).
Для більшості яєць гельмінтів критична летальна температура 50...55 °С, тоді як за температури 25...ЗО °С вони виживають до 3—8 міс.
Варіантами біотермічного методу є компостування і біотермічні камери. У сільських умовах застосовують присадибні компости. Для компосту готують майданчик з утрамбованої глини. Ширина майданчика — до 2—3 м, довжина довільна. На майданчик наносять шар компостного матеріалу 10—15 см (торф, городню землю, дозрілий компост тощо) і на цю масу укладають шар сміття 15 см. Крім сміття, можна завантажувати вміст надвірних вбиралень, гній, попіл, рубану солому, сухе листя. Зверху відходи засипають шаром компостного матеріалу 15 см, який запобігає відкладанню мухами яєць і захищає компост від висихання. Далі знову кладуть шар сміття, засипають його, і так роблять до того часу, поки висота компосту не досягне 1,5 м. Щоб захистити компост від розмивання дощем, його накривають полімерною плівкою, солом'яними матами або влаштовують над ним навіс.
Температура в компості підвищується до 60 °С. Періодично компост зволожують помиями або рідким гноєм. Додавання попелу, який нейтралізує кислоти, що утворюються внаслідок розкладання органічних речовин, прискорює мінералізацію. Процес дозрівання компосту в помірному кліматі становить 6—7 міс. Після 10 перелопачувань, тобто приблизно через 2 міс, компост придатний як добриво. Зазвичай облаштовують 2 компости: тоді, коли один заповнюють, інший дозріває. Вміст дозрілого компосту — це пухка, сипка, як торф'яні крихти, маса темно-зеленуватого кольору. Він не має неприємного запаху і не приваблює мух. Перевагою компостування є також те, що під час його здійснення не забруднюються грунт, вода і повітря, у відходах відмирають патогенні чинники й утворюється цінне добриво.
Вельми перспективними й прийнятними щодо санітарних норм є сміттєутилізаційні заводи. Тут механізованим шляхом сміття сортують (відбирають утиль), подрібнюють у порошок і компостують у штабелях, траншеях або піддають біотермічному обробленню з пришвидшеним дозріванням (14—15 діб) у спеціальних спорудах (ферментаційні башти, компостування за методом Дано в біостабілізаторі, метод "Біотенк" та ін.).
Спалення сміття. Спалення великої кількості сміття здійснюють у спеціально збудованих печах за температури 650...1200 °С. За умов нижчої температури спалення сміття призводить до сильного забруднення атмосферного повітря газоподібними продуктами неповного згорання відходів, а за умов вищої температури — до спікання негорючої частини відходів. У зв'язку з низькою економічністю (витрати на паливо тощо) спалення сміття застосовують нечасто, особливо у великих містах, попри його очевидні переваги в санітарному та епідеміологічному плані. Спалення слід застосовувати передовсім для знищення санітарно небезпечних матеріалів, інфікованих відходів (наприклад, лікарняних), а також у тих місцях, де обмежена можливість застосування ґрунтових методів (наприклад, на курортах). Щоденне спалення незначної кількості відходів, що накопичились у лікарні, школі та інших місцях, можна здійснювати у невеликих печах-деструкторах простої конструкції. Після спалення утворюється попіл, який відповідає санітарним вимогам.
Особливості знезаражування промислових відходів. Промислові відходи, що не містять токсичних речовин, наприклад, попіл ТЕЦ, будівельне сміття, утилізують, захоронюють на звалищах або з дозволу санітарної служби використовують на полігонах для знезаражування побутових відходів як ізолювальний інертний матеріал у середній і верхній третині полігона. Значно складнішою проблемою є знезаражування токсичних відходів, кількість яких в індустріальних країнах становить мільйони тонн.
В усіх країнах світу основними методами знезаражування твердих токсичних промислових відходів є термічне оброблення і захоронения на промислових полігонах. Спаленню піддають відходи, що містять органічні речовини (забруднення). Його здійснюють у спеціальних печах для спалювання сміття, які мають за потреби газоочисні, пиловловлювальні пристрої. Спалення проводять за температури 1000—1200 °С.
Основну частину промислових відходів захоронюють на спеціальних полігонах. Територія полігона по периметру обмежується кільцевим каналом для дренажу глибоких ґрунтових вод і перехоплення атмосферних дощових вод. Кільцевий канал призначений і для відведення атмосферних вод у відкриті водойми. Територію полігона обносять також по внутрішньому периметру валом з вийнятого під час копання каналу ґрунту для запобігання стіканню атмосферних вод з території полігона в кільцевий канал і на прилеглу територію. Висота валу —1,5 м, ширина —3 м. На полігоні організовують дві зони: виробничу, призначену для спалення і захоронения відходів, і зону допоміжно-побутового призначення. Ці дві зони розділяють смугою завширшки не менше ніж 25 м. Виробнича зона має кілька ділянок, призначених для захоронения різних за класом небезпеки промислових відходів. На кожній ділянці є кілька карт з котлованами або траншеями для роздільного захоронения різних за агрегатним станом відходів (твердих, пилоподібних, пастоподібних та ін.).