Інфекційні хворі прибувають в інфекційне відділення (мал. 69) не лише для лікування, а й з метою ізоляції. Ось чому внутрішнє планування і санітарний режим цього відділення з метою запобігання внутрішньолікарняній інфекції мають низку особливостей, які починаються з прийому хворих. Інфекційних хворих, минаючи центральне приймальне відділення, переводять у приймально-оглядовий бокс інфекційного відділення. Після термометрії та огляду тут хворі проходять санітарне оброблення, а їхній одяг відправляють у дезінфекційне відділення. Після того як хворі лишать оглядовий бокс, його прибирають, провітрюють і дезінфікують із застосуванням бактерицидних ламп.
Інфекційне відділення повинно мати два входи: один для хворих, другий — для персоналу, доставки їжі та чистих речей.
Планування навіть невеликого інфекційного відділення має передбачати поділ його на декілька самостійних секцій, призначених для госпіталізації хворих із різними інфекціями. Кожна секція повинна мати свій шлюз. Шлюзи в інфекційному, хірургічному та інших відділеннях відіграють дуже важливу роль "бактерицидних замків". Шлюз має двоє дверей, які щільно зачинаються і, якщо одні двері відчинені, то другі зачинені, це запобігає перенесенню повітряно-краплинної інфекції. Для більшої надійності шлюз може бути обладнаний бактерицидною лампою з розрахунку 4—5 Вт на 1 м3. Зайшовши у шлюз, медичний працівник миє і дезінфікує руки, замінює халат і шапочку, надягає марлеву пов'язку. Секція повинна мати також свій санітарний вузол.
Наступною особливістю, що відрізняє інфекційні відділення, є те, що для поліпшення ізоляції хворих палати розраховують переважно на одне і двоє ліжок, максимум на 4. Усі палати обладнують умивальниками. У дитячих лікарнях для запобігання поширенню повітряно-краплинної інфекції застосовують палати-бокси. У них можна розміщувати лише хворих із однією визначеною інфекцією, наприклад, скарлатиною або дифтерією. Біля входу в палату є шлюз.
Для індивідуальної госпіталізації хворих застосовують одноліжкові палати зі шлюзом, напівбокси і бокси. Напівбокс складається з палати, шлюзу та санітарного вузла (мал. 70).
Істотним недоліком напівбоксу є те, що хворі прибувають у нього через палатний коридор. При цьому можливе обсіменіння повітря коридору патогенною мікрофлорою, яка звідси може проникати у палати з хворими.
Повністю забезпечує від внутрішньолікарняного зараження інфекціями, що передаються повітряно-краплинним шляхом, лише індивідуальний повний бокс (мал. 71). Він складається з вуличного тамбура, санітарного вузла, власне палати і шлюзу.
Хворий прибуває в бокс через тамбур безпосередньо з вулиці (якщо відділення на другому поверсі, то з галереї). Персонал же входить з палатного коридору через шлюз. У стіні, яка відділяє бокс від коридору, роблять засклені вікна для спостереження за хворим. Миють і дезінфікують посуд у боксі. Площа боксу 22 м2. У повному боксі розміщують у першу чергу хворих із нез'ясованим діагнозом або зі змішаною інфекцією. Таке планування та суворе дотримання санітарного режиму дає змогу звести до мінімуму і навіть повністю ліквідувати внутрішньолікарняні інфекції у дитячих інфекційних відділеннях.
Останнім часом почали будувати напівбокси і бокси не лише на одне, а й на двоє ліжок.
Інфекційне відділення, що складається з напівбоксів і боксів, має великі переваги. Зокрема, полегшується маневрування ліжками і створюється можливість ізолювання хворих з різними інфекціями навіть в умовах невеликих інфекційних відділень. Крім того, це сприяє одночасному заповненню палат, що також важливо для запобігання внутрішньолікарняним інфекціям та ускладненням.
Якщо інфекційне відділення невелике, його забудовують на 100% боксами на одне ліжко, якщо його місткість 30 ліжок — то на 50% — одноліжковими і на 50% — дволіжковими боксами. Склад інших приміщень інфекційного відділення зображено на мал. 69.