Від місця розташування та інших особливостей лікарняної ділянки залежить можливість створення в лікарні гігієнічного комфорту. Розташовуючи лікарню на околиці населеного пункту, легше вибрати достатню за розмірами і мальовничу ділянку, що межує із зеленим масивом. Тут значно менше шуму, пилу, чистіше повітря. Тому спеціалізовані лікарні, де немає амбулаторного прийому хворих, будують на околиці або навіть за межами населеного пункту, наприклад, туберкульозні, психіатричні лікарні або реабілітаційні центри, для яких сприятливі природні умови є додатковим лікувальним чинником. З іншого боку, установи, які ведуть амбулаторний прийом, доцільно розміщувати у центрі території обслуговування, щоб наблизити медичну допомогу до населення. Ось чому лікарні загального типу, які мають стаціонар і поліклініку, нерідко доводиться розміщувати у межах селітебної зони. Земельна ділянка повинна міститися з навітряного боку і на значній відстані від джерел шуму та об'єктів, які забруднюють повітря. На її території рівень звуку в денний час не повинен перевищувати 45 дБ, у нічний — 35 дБ. За сучасних систем лікарняного будівництва потрібно не менше ніж 100—150 м2 території з розрахунку на одне ліжко.
Перед тим як розпочати будівництво, складають генеральний план ділянки лікарні (мал. 65). З метою створення оптимального санітарного та лікувально-охоронного режимів і психологічного комфорту під час складання генерального плану ділянку лікарні при змішаній системі будівництва за функціональними ознаками поділяють на такі зони:
1) лікувальних корпусів — неінфекційних, інфекційних;
2) садово-паркову;
3) поліклініки;
4) патологоанатомічного відділу;
5) господарську тощо.
Лікарняні будинки повинні бути простої, але гарної архітектури, світлими, оточеними зеленими насадженнями. Від меж ділянки вони повинні розташовуватися на відстані, не меншій ніж 30 м. Розрив між фасадами сусідніх лікувальних корпусів повинен бути не меншим, ніж дві з половиною висоти протилежного будинку; між торцями достатньою є відстань 15 м. У північних регіонах рекомендується компактне розміщення будинків, з теплими переходами між ними. Інфекційне відділення розташовують у глибині ділянки.
Будинок поліклініки розташовують ізольовано від лікувальних корпусів на відстані 30—50 м від них. Вхід у зону поліклініки повинен бути окремий.
В ізольованому місці, якого не видно з вікон лікарняних будинків, розміщують патологоанатомічний відділ з моргом.
Господарське подвір'я розташовують із підвітряного боку і нижче за рельєфом місцевості, на відстані 30—40 м від лікарняних будинків. На господарському подвір'ї розташовують центральну котельню, пральню з дезінфекційною камерою, гараж, складські приміщення, овочесховище. Завдяки зеленій смузі завширшки 8 —10 м господарське подвір'я ізолюють від інших зон.
На периферії ділянки слід створити захисну зону із зелених насаджень завширшки 15 м, яка відмежовувала б лікарню від шуму, пилу та сильних вітрів.
Перед будинками, в яких вікна палат звернені на периферію ділянки, захисну зону збільшують до ЗО м. Захисну зону насаджують із кількох рядів високих дерев з густою кроною, між якими садять кущі, чагарники.
До важливих елементів лікарні належать ділянки зелених насаджень біля кожного корпусу та загальнолікарняний сад (не менше ніж 30 м2 на одне ліжко). Для хворих зелені насадження є незамінним джерелом позитивних емоцій. У тінистій тиші люди знаходять спокій, там є здорові умови для денного перебування, прогулянок та відпочинку. Саме перебування на свіжому повітрі у хворих на гіпертонічну хворобу сприяє зниженню артеріального тиску і поліпшенню самопочуття. У спекотні дні зелені насадження пом'якшують мікроклімат території, запобігають перегріванню організму, що дуже важливо для самопочуття багатьох хворих.
Слід зауважити, що завдяки загальнолікарняному саду хворі мають змогу більше рухатися, а це стимулює обмін речовин, діяльність міокарда, нервової системи, моторну функцію кишок, сприяє ліпшому апетитові та здоровому сну.
З іншого боку, гіподинамія (тривалий ліжковий режим) призводить до погіршення сну та самопочуття, до закрепів, до погіршення апетиту, ослаблення міокарда, зменшення маси тіла та сили скелетних м'язів, порушення обміну речовин, значного зниження опірності організму до інфекційних агентів.