Можливі отруєння неїстівними рослинами. Отруйні рослини — це такі рослини, навіть незначна кількість яких спричинює порушення здоров'я різного ступеня. Токсичність рослин зумовлена наявністю або утворенням у них отруйних речовин, що можуть належати до алкалоїдів, глюкозидів, пептидів, ефірних олій, органічних кислот (синильна, щавлева та ін.), їхніх ангідридів, лактонів, пігментів (госипол, гіперецин) та інших речовин.
Алкалоїди найчастіше є діючою токсичною основою отруйних рослин. Вираженою гепатотоксичною дією характеризуються піролізидинові алкалоїди, які продукуються понад 1300 видами різних рослин, особливо родин Senecio і Heliotropium.
Після надходження в організм піролізидинові алкалоїди зазнають у клітинах печінки метаболічної активації з утворенням піролів, яким приписують гепатотоксичний ефект.
Особливу групу алкалоїдів становлять сапоніни (глюкоалкалоїди), які накопичуються в картоплі, що проростає. Отруйні глюкозиди розкладаються у травному каналі на вуглеводну (цукристу) частину і аглюконову, яка зумовлює токсичність. Аглюконами можуть бути ціанідна кислота, гірчичні олії та ін. Своєрідну групу глюкозидів становлять сапоніни цукрових буряків та інших продуктів, нецукристою частиною яких є стероїдні або тритерпенові сапогеніни (речовини з різним ступенем токсичності).
Отруєння рослинами спостерігаються найчастіше серед дітей, які з'їдають ягоди, плоди, солодке коріння і листки неїстівних диких рослин. Отруєння трапляються і внаслідок помилкового вживання замість харчових рослин (петрушки, щавлю тощо) подібних до них отруйних.
Серед диких рослин дуже багато отруйних видів. В умовах помірного клімату — це віх отруйний (Cicuta virosa), солодке коріння якого спричинює смертельну інтоксикацію, блекота чорна (Hyosegamus niger L), болиголов плямистий (Conium maculatum), ягоди беладони (Atropa belladonna), букові горіхи, кінський кріп тощо.
Усе викладене свідчить про потребу проведення серед населення роз'яснювальної роботи щодо небезпеки вживання невідомих диких рослин. Медичний персонал, який проводить ці бесіди, повинен знати найважливіші отруйні рослини свого регіону, захворювання, що вони спричинюють, та ілюструвати заняття прикладами відповідних аліментарних інтоксикацій.
Причиною харчових отруєнь можуть бути і токсичні компоненти харчових продуктів. У даному разі отруєння виникають лише за певних умов.
У бульбах звичайної їстівної картоплі міститься незначна кількість токсичної сполуки — соланіну. Унаслідок неправильного зберігання в бульбах, а особливо у паростках картоплі, яка позеленіла і проросла, накопичується велика кількість соланіну, вживання якого може спричинити інтоксикацію (гастрит, гемолітичну дію).
Пророслу картоплю, що може мати гіркуватий присмак, потрібно добре очищувати від паростків і зрізувати шар, який позеленів. Відвар картоплі слід злити, оскільки в нього переходить добре розчинний у воді соланін.
Значна кількість культивованих рослин продукує ціаногенні глюкозиди, які під дією гідролітичних ферментів травного каналу можуть розкладатися з утворенням ціанідної кислоти. З насіння мигдалю, яблук, абрикосів, персиків, вишні, айви, урюку виділений ціаногенний глюкозид амігдалін, із сорго — дхурин, із маніоку і квасолі—лінамарин і малотаустрилін. Випадки отруєнь (нудота, блювання, задишка) спостерігалися після споживання, частіше дітьми, великої кількості гіркого мигдалю, зерен персиків, абрикосів, вишень. Відомі випадки отруєнь вишневим варенням, яке було зварене з кісточками і зберігалося протягом тривалого часу. Отруєння, навіть з летальним кінцем, спостерігалися після вживання жмихів із насіння персиків і абрикосів, які залишалися після вичавлювання з них олії. Концентрація ціанідної кислоти досягає: у мигдалі — 530 мг/кг, гіркому мигдалі — 660 мг/кг, ядрах персика — 784 мг/кг, вишні — 577 мг/кг, урюку — 108 мг/кг, сливи — 29 мг/кг (А. В. Рейслер, 1957).
Токсини пептидної природи, наприклад лектини, містяться у звичайній квасолі (Phaseolus vulgaris) і в меншій кількості — в соєвих бобах та інших бобових. Лектинам притаманна гемаглютинувальна активність.
Клінічна картина отруєння розвивається через 2 год після споживання їжі і характеризується нудотою, блюванням, проносом. Лектини бобових (фазин) термолабільні і під час звичайного тривалого варіння бобових розпадаються. Отруєння можливе в разі вживання сирої або недовареної білої і червоної квасолі або деяких інших бобових. Спостерігали отруєння паляничками, виготовленими із квасолевого борошна. Коротке термічне оброблення випікання не забезпечило детоксикації. Тому виготовлення і продаж квасолевого борошна заборонено. Замочування квасолі у воді навіть протягом 18 год забезпечує видалення тільки 20—65% лектинів. Є повідомлення про те, що незначна термічна дія може посилювати гем аглютинувальну активність квасолі. Це пояснюють утворенням токсичніших субодиниць лектинів.
Отруєння домішками насіння бур'янів пов'язані переважно із використанням у їжу виробів із злаків, забруднених насінням отруйних бур'янів, або споживанням олій, які отримують із насіння з домішками деяких бур'янів. До отруйних бур'янів належать геліотроп опушеноплідний (спричинює гепатит з асцитом), триходесма сива (клінічно — картина енцефаліту), софора або гірчак тощо. У разі забруднення злаків насінням цих бур'янів хліб (каша) набувають незвичайного гіркуватого присмаку. У нас у минулому спостерігалося захворювання, спричинене продовольчими культурами (пшеницею, житом, ячменем, вівсом тощо), забрудненими бур'яном, що має назву "п'яний плевел" (L. temulentum); у його насінні міститься алкалоїд темулін. Борошно, виготовлене із зерна з плевелом, має неприємний смак. Існує гіпотеза про те, що токсичність плевела зумовлена грибом Stromatinia temulenta, який постійно (до 96%) паразитує в насінні цієї рослини.
Цей вид харчових отруєнь трапляється переважно серед сільського населення. Природно, що подібні отруєння у нас ліквідовані завдяки високосортному посівному матеріалові, агротехнічним заходам, очищенню зерна в млинах і обмеженню деяких домішок до борошна. Оскільки клінічна картина при отруєннях різними бур'янами надзвичайно різноманітна, то в разі виявлення перших випадків захворювання важко відразу запідозрити отруєння. Встановити правильний діагноз допомагає детальне опитування хворих.
Здавна відоме отруєння медом, який може набувати токсичних властивостей у разі збирання бджолами нектару квітів родини верескових (Ericuceae) — азалії, рододендрону, андромеди і кальмію. Відомі випадки масових отруєнь. Спостерігалися тяжкі отруєння після вживання лише 2—3 ложок такого меду. Діючою основою є нейротропна отрута. У клінічній картині цього отруєння переважають симптоми ураження ЦНС (диспное, клонічні судоми, паралічі).
У низці випадків після термічного оброблення мед частково або повністю втрачав токсичні властивості.