В океані налічується близько 30000 видів водоростей, з яких близько 0,2% можуть продукувати токсини. Найбільш вивчені токсини, що їх продукують динофлагеляти (одноклітинні, панцирні, джгутикові водорості), яких нараховують 1200 видів. Деякі з них є найчастішою причиною харчових отруєнь. Продукування токсинів динофлагелятами залежить від місця проживання, сезону року, солоності води, сонячної радіації та інших чинників. Вона різко зростає під час червоного, зеленого і бурого цвітіння води, яке сприяє бурхливому розвитку водоростей. Феномен цвітіння залежить не тільки від природних умов, а й від антропогенної дії, що різко змінює екологічну ситуацію (ураган, шторм, будівельні роботи).
Зауважено, що частота цвітіння води за останні 20 років збільшилась. Здебільше фікотоксини діють на людину за таким ланцюжком: водорості — риби (молюски, ракоподібні) — хижі риби — людина. У кожній послідовній ланці концентрація токсину, як правило, зростає на 0,5—1 порядок, тому хижі і великі риби найтоксичніші. Запобігти аліментарним отруєнням токсинами водоростей значно складніше, ніж отруйними видами риб, оскільки органолептичні властивості традиційно використовуваних у їжу риб, молюсків та інших гідробіонтів, які набули токсичності, не змінюються. Часто водорості продукують 1—2 основні токсини і кілька близьких за хімічною структурою. Тому клініка інтоксикацій, що їх спричинюють фікотоксини, варіабельна, часто має багато спільного із захворюваннями, до яких призводить споживання отруйних видів риб, що ускладнює диференціальну діагностику спалаху. Унаслідок надмірної кількості фікотоксинів ускладнюється їхня хімічна індикація і тому доводиться застосовувати біотести з використанням лабораторних тварин.