Професійні шкідливості частіше бувають у тих виробничих умовах, де не дотримують гігієнічних нормативів, допускають експлуатацію невідповідного устаткування і порушують раціональний режим праці та відпочинку. У навколишньому виробничому середовищі є різноманітні чинники, які можуть несприятливо впливати на стан здоров'я робітників та їхню працездатність.
У спекотних країнах, крім інших захворювань, зустрічається хвороба, яка має назву бісиноз. Вона розвивається внаслідок вдихання пилу рослинних волокон, зокрема бавовнику, льону тощо. Характерним для бісинозу є бронхо-спастичний синдром. За даними ВООЗ, обтураційні хвороби легенів було виявлено у 26% робітників, зайнятих на дрібних бавовноочисних фабриках у Судані.
Для країн зі спекотним кліматом характерним є також захворювання багасоз, про що сказано в розділі "Виробниче середовище і його вплив на здоров'я". Воно виникає внаслідок вдихання пилу під час перероблення цукрової тростини.
Клінічна картина багасозу виявляється у вигляді алергійного альвеоліту З форм — гострого, підгострого, хронічного. Основними симптомами багасозу є постійний сухий кашель зранку і вдень з незначною кількістю мокротиння з прожилками крові, іноді кровохаркання, гострі напади задишки увечері, ранком і під час фізичного напруження. У хворих підвищується температура тіла до 39 °С з гарячкою увечері або зранку, спостерігається виражена астенія, анорексія, швидка втрата маси тіла, іноді — дисфонія. Об'єктивно — загальне ослаблення організму, під час перкусії легенів — коробковий звук, під час аускультації — везикулярне дихання з хрипами або свистячими шумами в легенях. Перебіг захворювання залежить від ступеня індивідуальної чутливості. Поліпшення настає через тиждень після припинення контакту із чинником хвороби.
Специфічного лікування багасозу не існує. Хворого слід ізолювати від джерела антигенного специфічного впливу пилу. Потрібно проводити лікування з метою поліпшення легеневої вентиляції. Рекомендується зміна професії та місця праці.
Дія хімічних отрут на організм в умовах спекотного клімату значно посилюється. Висока температура повітря сприяє збільшенню об'єму легеневої вентиляції та швидкості кровообіїу, а відтак посилює сорбцію парів і газів через легені. За таких умов ознаки отруєння з'являються швидше. Внаслідок збільшення кровотоку у шкірі в умовах високої температури повітря, отрути, які розчиняються в жирах, проникають через шкіру в організм значно швидше. Коли порушується тепловіддача організму із затримкою тепла в ньому, перебіг отруєння значно ускладнюється. Крім того, висока температура впливає на летючість газів, швидкість випаровування тощо. Несприятливий вплив промислових отрут на організм значно поглиблюється під час виконання фізичної праці внаслідок збільшення швидкості сорбції парів і газів отрут через легені. Це особливо небезпечно в умовах гіпоксемії або аноксемії, коли значно знижується рівень кисню.
У1973 р. у Лімі (Перу) на фабриці, що виробляє акумуляторні батареї, було встановлено факт професійного отруєння свинцем майже всіх робітників. На іншому підприємстві цього міста було уражено 23% робітників. Є описи отруєнь, які сталися в Єгипті внаслідок 6-місячного контакту робітників з марганцем. Описано також 150 випадків паркінсонізму в робітників марокканських марганцевих копалень.
У спекотних країнах на багатьох фабриках трапляються отруєння рідкими розчинниками. За даними ВООЗ, у Сінгапурі в 1974 р. на підприємствах було зареєстровано 13 випадків токсичної жовтяниці, спричиненої гепатотоксичними хімічними речовинами, а в Південній Кореї у 1973 р. на фабриках виявлено 226 випадків отруєння вуглеводнями. Це становить 5,7% від загальної кількості робітників.
У деяких країнах, наприклад, у Південній Кореї, Судані, Таїланді, створено спеціальні центри професійної гігієни для окремих галузей промисловості, діяльність яких спрямовано на оздоровлення умов праці та профілактики захворювань і отруєнь.
Біологічні чинники виробничого середовища можуть бути причиною захворювань, які уражують людей під час виконання ними професійних обов'язків, що потребують перебування у несприятливих з епідемічної точки зору місцевостях. Вони виникають у разі контакту з хворими тваринами, продуктами тваринного походження, забрудненою водою. Часто зустрічаються лептоспіроз, рикетсіоз та ін.
Лептоспіроз є антропонозним захворюванням, яке спричинюють лептоспіри. Серед них налічується 124 патогенні серовари, поділені на 18 серологічних груп. Кожний тип лептоспір має своє коло хазяїнів — тварин. Лептоспіроз — це гостра кишкова інфекція з великим поліморфізмом клінічних виявів. Джерелом лептоспірозу є гризуни, дикі та свійські тварини. Лептоспіроз описаний більше ніж у 70 країнах. Джерела лептоспірозу особливо часто зустрічаються в країнах з вологим, тропічним кліматом, що багаті на ліси, водойми (Індія, М'янма, Таїланд, Китай, Шрі-Ланка та ін.), а також у країнах із засушливим або континентальним кліматом (Монголія, Афганістан, Сирія, Ліван, Ізраїль, Туреччина, КНДР). Частіше хворіє на лептоспіроз сільське населення, у тропічних країнах рисоводи, працівники каучукових та інших плантацій, тваринники, а також особи, що зайняті розчищуванням і викорчовуванням заболочених джунглів, заготівлею палива, меліоративними роботами. У країнах із посушливим кліматом професійним лептоспірозом уражуються переважно працівники полів, які вирощують цукрову тростину, рис, овочі. Крім того, лептоспірозом можуть заразитися ветеринарні працівники, меліоратори, геодезисти, особи, які обробляють шкури і туші тварин, працівники віваріїв, складів. Оскільки на лептоспіроз найчастіше хворіє велика рогата худоба, він значно поширений серед людей, які доглядають свійських тварин. У Заїрі спалах лептоспірозу описаний серед робітників золотих копалень, у Тунісі — серед водоносів. У Латинській Америці на лептоспіроз хворіють тваринники, пастухи, особи, що працюють на плантаціях цукрової тростини, рисових полях, у сирих вугільних шахтах, системах каналізацій.
Зараження лептоспірозом відбувається через шкіру, слизові оболонки рота, стравоходу і кон'юнктиву ока. Інкубаційний період триває від 3 до 14 діб. Перебіг хвороби залежить від інтенсивності інфікування.
Заходи профілактики захворюваності на лептоспіроз повинні бути спрямовані на механізацію робіт на поливних землях, покосах, фермах і м'ясокомбінатах. Потрібно застосовувати захисний одяг, рукавички, взуття. Доцільною є активна імунізація працівників.
Щуриний рикетсіоз є ендемічним інфекційним захворюванням і буває в країнах зі спекотним кліматом на узбережжі Середземного, Чорного і Червоного морів, Індійського океану (в Малайзії, на Філіппінах, в Індії, Таїланді, Туреччині, на заході Австралії, у Мексиці, південних штатах СІЛА та ін.). Щуриний рикетсіоз уражує переважно працівників портів, складів, підприємств харчової промисловості.
Плямиста гарячка Скелястих гір є гострим захворюванням із шкірною висипкою, ураженням нервової і серцево-судинної систем. Поширена в багатьох штатах США, у Канаді, країнах Латинської Америки. Плямистою гарячкою Скелястих гір інфікуються люди, які виконують роботи в лісі, на пасовищах.
Ку-гарячка також є гострим інфекційним захворюванням рикетсіозної природи, яке супроводжується гарячкою, розвитком пневмонії, ураженням ЦНС. Воно зареєстроване більш ніж у 60 країнах Америки, Європи, Австралії, Азії та Африки. У містах професійна захворюваність пов'язана із забоєм худоби на м'ясокомбінатах. Найбільшу кількість захворювань виявляють серед працівників тваринницьких господарств, м'ясо-молочної промисловості. Шляхами зараження Ку-гарячкою можуть бути аліментарний — у разі вживання в їжу сирих молочних продуктів від хворих тварин, інгаляційний — у разі вдихання інфікованого пилу і контактний — під час догляду за хворими тваринами через шкіру і слизові оболонки.
Жовта гарячка є гострою кров'яною інфекцією тропіків, характеризується геморагічним синдромом, жовтяницею і ураженням нирок. Люди заражуються на полюванні або під час роботи в джунглях.
Джунглева форма жовтої гарячки в Південній Америці буває серед лісорубів і працівників сільського господарства, які зайняті на плантації, що розміщені недалеко від лісу.
Профілактичні заходи, спрямовані на запобігання захворюванню на рикетсіоз, зводяться, головним чином, до проведення дератизації і дезінсекції, захисту складів харчових продуктів від гризунів та ізоляції інфікованих осіб. Особиста профілактика передбачає носіння захисного одягу, респіраторів, часте миття рук. Потрібною також є вакцинація.
ВООЗ вважає, що всі заходи зміцнення здоров'я, профілактики, лікування та реабілітації працівників сільського господарства слід проводити силами центрів охорони здоров'я, пересувних пунктів охорони здоров'я або спеціальних служб професійної гігієни. Важливе значення надається попереднім і періодичним медичним оглядам. Санітарна освіта повинна забезпечити повну інформацію про всі чинники, які можуть загрожувати здоров'ю сільських працівників.
ВООЗ надає особливої уваги розробленню програм у галузі професійної гігієни, зокрема в країнах, які розвиваються. Основою цих програм є впрова-дження профілактичних заходів з метою поліпшення виробничого середовища і охорони здоров'я робітників усіх професій. Відповідальність за діяльність, спрямовану на запобігання нещасним випадкам на виробництві, покладається на МОП.
Соціальна обстановка в багатьох країнах, які розвиваються, створює серйозні проблеми, які стосуються безробіття, ролі жінки у суспільстві, становища людей літнього віку, праці дітей. Підвищується увага до питань про права жінки. Це вже справило великий вплив на соціальну ситуацію у багатьох країнах світу і призвело до більшої незалежності жінок і широкої участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя. Принцип однакових можливостей працевлаштування і однакової оплати праці нині прийнято в усіх країнах. Однак попри це ще чимало належить зробити.
На дрібних промислових підприємствах у країнах, які розвиваються, зайняті найуразливіші групи населення, у тому числі люди літнього віку, діти, особи з обмеженою працездатністю, жінки.
У багатьох країнах, які розвиваються, досить часто використовують дитячу працю. Так, у 1975 р. у Бутані працювало 44% всіх дітей віком від 10 до 14 років, у Бангладеш — 32%, в Індії — 20%. Систематичне використання праці дітей створює чимало проблем, серед яких найважливішою є та, що діти не відвідують навчальних закладів і здебільшого не здобувають ніякого фаху. Праця в ранньому віці завдає великої шкоди фізичному і психічному розвиткові дитини. Зокрема, перенесення вантажів, вимушене положення тіла під час роботи можуть призвести до різних деформацій, особливо хребта, а також до затримки росту. Діти, зайняті в промисловості, значно частіше, ніж дорослі, стають жертвами нещасних випадків і зазнають впливу професійних шкідливостей. МОП було прийнято конвенцію, відповідно до якої працю дітей до 15 років забороняється використовувати майже в усіх сферах економіки. У деяких випадках 13-річним можна виконувати легку роботу, якщо вона не шкодить їхньому здоров'ю. Забороняється брати дітей віком менше ніж 16 років на небезпечну роботу або таку, що пов'язана зі значним фізичним навантаженням. Початкову школу повинні відвідувати всі діти. Якщо ж вони працюють, то повинні мати медичне свідоцтво про стан здоров'я. Біль-шість законів про дитячу працю стало першим кроком до охорони здоров'я дітей.
Хоча в багатьох малорозвинених країнах робота над програмами з професійної гігієни ще далека від завершення, органи охорони здоров'я цих країн вважають одним із першочергових завдань якнайшвидше визначення шляхів і засобів ефективного забезпечення населення, яке працює, медико-санітарним обслуговуванням. Слід враховувати, що професійні шкідливості, що впливають на робітників дрібних підприємств, у більшості випадків виражені значно сильніше, ніж на великих підприємствах, які випускають аналогічну продукцію.
У програмі ВООЗ у галузі професійної гігієни є положення про потребу забезпечити ефективні заходи захисту тих осіб, які найбільше схильні до впливу виробничих шкідливостей, а також підвищити рівень їхньої резистентності, здійснювати на підприємствах широкі програми охорони здоров'я, що передбачають загальне оздоровлення людини. Ці програми мають допомогти органам охорони здоров'я підвищити рівень здоров'я всього населення.
У міжнародному аспекті сукупність державних стандартів підприємств, які містять вимоги, норми і правила, спрямовані на забезпечення нешкідливих умов праці, збереження здоров'я і високої працездатності людини у процесі професійної діяльності, і становлять єдину загальнодержавну систему нормативної документації, називають системою стандартів безпеки праці.