Інтенсифікація науково-технічного прогресу, дедалі активніша хімізація народного господарства і побуту, використання мінеральних добрив та хімічних засобів боротьби зі шкідниками сільсько-господарських культур, розвиток атомної енергетики створюють небезпеку забруднення ґрунту екзогенними хімічними та радіоактивними речовинами. При цьому можливі такі шляхи надходження хімічних забруднень з грунту в організм людини:
1) ґрунт — людина: під час безпосереднього контакту;
2) ґрунт — атмосферне повітря — людина: у разі випаровування летких хімічних речовин, а також утворення ґрунтового пилу на оброблених пестицидами полях;
3) ґрунт — підземні води — людина: можливий у тому разі, коли хімічні речовини вимиваються (опадами або внаслідок зрошення) в шари ґрунту, що лежать нижче, і досягають підземних вод, які використовують для пиття;
4) ґрунт — відкриті водойми — людина і ґрунт — відкриті водойми — планктон або водні рослини — риби — людина: з поверхневим стоком у водойми нині потрапляє багато хімічних речовин, тоді як бар'єрне значення водогінних очисних споруд стосовно них незначне;
5) ґрунт — рослинні продукти — харчування — людина і грунт — рослини — тварини — людина.
Санітарна охорона ґрунту від забруднення шкідливими хімічними речовинами полягає в обмеженні атмосферних викидів та інших відходів у зв'язку з переходом на безвідходну технологію, застосуванням гігієнічно обґрунтованих методів зберігання, знешкодження і утилізації рідких і твердих промислових відходів, раціональним використанням пестицидів та мінеральних добрив.
Важливим гігієнічним критерієм ефективності заходів щодо санітарної охорони ґрунту від забруднення хімічними речовинами є ГПКїх у ґрунті. Під ГПК екзогенної хімічної речовини у грунті слід розуміти ту максимальну кількість її в ґрунті (в міліграмах на 1 кг абсолютно сухого ґрунту), яка в разі прямого контакту людини з нею (забруднення шкірних покривів, слизових оболонок очей, верхніх дихальних шляхів тощо) або опосередковано через один із шляхів міграції по екологічних ланцюжках гарантує відсутність негативної прямої або непрямої дії на здоров'я людини, її потомства, санітарні умови життя населення і самоочищувальну здатність ґрунту (Є.Г. Гончарук, 1996).
ГПК науково обґрунтовують експериментальним шляхом. Визначають ту максимальну концентрацію екзогенної хімічної речовини у ґрунті, яка:
1) гарантує, що в разі транслокації її в рослину не погіршаться харчові властивості отримуваного з неї продукту і в ньому не накопичиться кількість нормованої речовини, яка перевищує ГПК для людини — транслокаційний показник шкідливості;
2) не є токсичною (сповільнення росту, деформація листків та ін.) для самих рослин — фітотоксичний показник шкідливості;
3) гарантує, що міграція забруднювача в ґрунтові води не буде перевищувати в них його ГПК для питної води — міграційно-водний показник шкідливості;
4) у разі міграції забруднювача в атмосферу його концентрація не перевищуватиме тут ГПК для атмосферного повітря — міграційно-повітряний показник шкідливості;
5) не впливатиме негативно на ґрунтовий мікробіоценоз і процеси самоочищення в ґрунті — загальносанітарний показник шкідливості.
Після проведення всіх перерахованих дослідів ГПК у ґрунті встановлюють за лімітувальним показником (тобто найменшим). Наведемо як приклад ГПК деяких хімічних речовин (мг/кг, у дужках — лімітувальний показник шкідливості): арсен —2,0 (транслокаційний), мідь —0,3 (загальносанітарний), ртуть — 2,1 (транслокаційний), бензол —0,3 (повітряно-міграційний), гексахлоран — 0,1 (транслокаційний) тощо.