З епідеміологічної точки зору в оцінці якості води мають значення переважно патогенні мікроорганізми. Проте навіть за сучасних досягнень мікробіологічної техніки дослідження води на наявність у ній патогенних мікроорганізмів, а тим більше вірусів, є складним процесом. Такі дослідження не проводять щодня, а лише за епідеміологічними показниками, наприклад, під час спалахів інфекційних захворювань, якщо виникає підозра щодо водного шляху передавання.
Для оцінки якості води в санаторній практиці широко використовують непрямі бактеріологічні показники забруднення води. При цьому вважають, що чим менше вода забруднена сапрофітами, тим вона менш епідеміологічно небезпечна.
Одним із показників забруднення води сапрофітною мікрофлорою є так зване мікробне число.
Мікробне число — це кількість колоній, що виростають унаслідок посіву 1 мл води на м'ясо-пептонний агар після 24 год вирощування за температури 37 і 20 °С.
Мікробне число характеризує загальне бактеріальне обсіменіння води. Оцінюючи якість води цим показником, користуються даними спостережень про те, що у воді незабруднених і добре обладнаних артезіанських свердловин мікробне число не перевищує 10—30 в 1 мл, в воді незабруднених шахтних колодязів —300—400 в 1 мл, у воді порівняно чистих відкритих водойм — 1000—1500 в 1 мл, у водогінній воді в разі її ефективного очищення та знезараження — не перевищує 100 в 1 мл. Вважають, що одноразове визначення мікробного числа є невірогідним порівняно з визначенням його в динаміці. Раптове підвищення мікробного числа може свідчити про забруднення.
Дуже важливим є визначення наявності у воді бактерій групи кишкової палички і Е. соїі, які виділяються з випорожненнями людини і тварин. Наявність їх у воді свідчить про фекальне забруднення і, відповідно, про можливе забруднення води патогенними мікроорганізмами кишкової групи (черевний тиф, паратифи, дизентерія тощо).
Дослідження води на вміст бактерій групи кишкової палички і Е. соїі дають змогу передбачити зараження води патогенною мікрофлорою в майбутньому і завдяки своєчасному проведенню відповідних заходів запобігти йому.
Ступінь обсіменіння води кишковою паличкою виражається величиною колі-титру або колі-індексу.
Колі-титр — це найменша кількість досліджуваної води, в якій за відповідною методикою виявляють (вирощують) кишкову паличку. Що менший (нижчий) колі-титр, то значніше фекальне забруднення води.
Колі-індекс — це кількість кишкових паличок ВІЛ води.
У чистій воді артезіанських свердловин колі-титр зазвичай перевищує 500 (колИндекс менше ніж 2), незабруднених і добре обладнаних криниць — не нижче ніж 100 (колі-індекс не більше ніж 10).
Деякі експериментальні дослідження доводять, що кишкова паличка стійкіша до дезінфекційних агентів, ніж збудники кишкових інфекцій, туляремії, лептоспірозу та бруцельозу, і через це може бути не тільки показником забруднення води, а й індикатором надійності її знезаражування, наприклад, у водогоні.
Згідно з ДСТ 383—96, показниками епідеміологічної безпеки водогінної води є: колі-індекс не більше ніж 3 (колі-титр не менше ніж 300) і мікробне число не більше ніж 100 в 1 мл.
МСПВ-73 вміщує диференційованіші вимоги:
1. Водогінна хлорована вода, яка надходить у водорозподільну мережу трубопроводів, не повинна містити ніяких бактерій групи кишкової палички, а тим більше Е. соїі в будь-якій пробі води об'ємом 100 мл.
2. Водогінна вода недезінфікована (наприклад, з артезіанських свердловин), що надходить у водорозподільну мережу, не повинна містити Е. соїі в пробі об'ємом 100 мл. За умови відсутності Е. соїі в ній допускається наявність до трьох бактерій кишкової палички тільки в окремих пробах води об'ємом по 100 мл, але лише в тому разі, якщо санітарно-топографічне обстеження не виявило фактів, які вказують на можливість забруднення води у водному джерелі та резервуарі для її зберігання.
3. Вода з водорозподільної мережі не повинна містити Е. соїі в жодній пробі об'ємом 100 мл. Що ж до бактерій групи кишкової палички (які не завжди є фекального походження), то стандарт вимагає, щоб не менш ніж у 95% проб по 100 мл будь-якої пори року вони не визначалися. У 5% проб вони можуть визначитися, але тільки в кількостях, які не перевищують 10 бактерій у 100 мл води. Однак кожний випадок виявлення у воді бактерій групи кишкової палички повинен насторожувати — проводять повторне дослідження води і вживають запобіжних заходів.
1. Водогінна хлорована вода, яка надходить у водорозподільну мережу трубопроводів, не повинна містити ніяких бактерій групи кишкової палички, а тим більше Е. соїі в будь-якій пробі води об'ємом 100 мл.
2. Водогінна вода недезінфікована (наприклад, з артезіанських свердловин), що надходить у водорозподільну мережу, не повинна містити Е. соїі в пробі об'ємом 100 мл. За умови відсутності Е. соїі в ній допускається наявність до трьох бактерій кишкової палички тільки в окремих пробах води об'ємом по 100 мл, але лише в тому разі, якщо санітарно-топографічне обстеження не виявило фактів, які вказують на можливість забруднення води у водному джерелі та резервуарі для її зберігання.
3. Вода з водорозподільної мережі не повинна містити Е. соїі в жодній пробі об'ємом 100 мл. Що ж до бактерій групи кишкової палички (які не завжди є фекального походження), то стандарт вимагає, щоб не менш ніж у 95% проб по 100 мл будь-якої пори року вони не визначалися. У 5% проб вони можуть визначитися, але тільки в кількостях, які не перевищують 10 бактерій у 100 мл води. Однак кожний випадок виявлення у воді бактерій групи кишкової палички повинен насторожувати — проводять повторне дослідження води і вживають запобіжних заходів.
Якщо водопостачання здійснюється з індивідуальних криниць, бурових свердловин, джерел, наведений вище бактеріологічний стандарт може виявитися недосяжним. У подібних випадках слід вжити всіх можливих заходів, щоб ліквідувати можливість забруднення водного джерела і води та зменшити вміст бактерій групи кишкової палички у воді до рівня менше ніж 10 у 100 мл. Якщо цього не вдається досягти або в 100 мл води повторно виявляється хоча б Е. соїі, то вода даного джерела не придатна для використання без знезаражування кип'ятінням або іншими надійними методами.
Що значніше бактеріальне забруднення води, то важче вона знезаражується, то більша можливість потрапляння патогенної мікрофлори у водогін. Тому в Україні стандарт передбачає такі вимоги до води джерел централізованого водопостачання: для джерел, призначених для використання з Одним хлоруванням, колі-індекс повинен бути не більше ніж 1000, для джерел, вода яких має використовуватися після освітлення, знебарвлення і хлорування, колі-індекс не повинен перевищувати 10 000. Якщо доводиться використовувати джерела водопостачання із забрудненою водою, зокрема в густо населеній місцевості з низьким рівнем санітарної культури мешканців, потрібно використовувати, крім коагуляції та фільтрації, більш надійні методи знезаражування води, наприклад, подвійне хлорування, перехлорування, хлорування з після переломними дозами тощо.
Стандарт зазначає, що в окремих випадках бактеріологічний аналіз води може бути доповнений визначенням фекального стрептокока. Виявлення його у воді, в якій є бактерії групи кишкової палички (якщо немає Е. соїі), підтверджує фекальну природу забруднення. У фекаліях тварин стрептококів більше, ніж кишкових паличок. Тому, коли відношення кількості кишкових паличок до стрептокока перевищує 4, то можна вважати, що вода забруднена фекаліями людини. Якщо зазначене співвідношення менше ніж 1, то вважають, що забруднення тваринного походження.
Нині переважає думка про те, що в хлорованій воді, яка містить вільний хлор, активних патогенних вірусів, як правило, немає, якщо немає бактерій групи кишкової палички. Через те під час звичайного аналізу води вірусологічне дослідження не проводять. У ситуаціях, зумовлених епідеміологічними обставинами, вдаються до вірусологічних досліджень води в регіональних лабораторіях. Якщо в 1 л не знаходять жодної бляшкоутворювальної одиниці (БУО) вірусів, то можна вважати, що вода в цьому відношенні безпечна для пиття.
За даними Державного стандарту, епідемічну безпеку питної води оцінюють за такими мікробіологічними та паразитологічними показниками (табл. 15).
