Згаданий вище радіоактивний фон в Україні був до травня 1986 р. Найбільша атомна катастрофа, що сталася на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 p., значно змінила радіаційну ситуацію в країні. Адже під час катастрофи в атмосферу потрапило у 200 разів більше радіоактивних речовин, ніж унаслідок вибухів двох американських атомних бомб у Хіросімі та Нагасакі.
У викидах було понад 20 радіоактивних речовин. Серед них атомне паливо (збагачений уран-235 і його ізотопи уран-234 і уран-238) і радіоактивні продукти розпаду: плутоній-239; радіоактивні гази: криптон-85 і ксенон-138; аерозолі: йод-131, цезій-134, стронцій-90, кобальт-60, барій-40, молібден-90 тощо. Найбільша кількість викидів була в період від 26 квітня до 6 травня 1986 р. Загальна активність викидів, за різними даними, становила від 50 до 140 млн Кі і більше.
У перші дні аварії над Чорнобилем домінували північні, північно-західні, західні і південні вітри, а висота викидів становила 1,8 км, де швидкість руху вітру перевищувала 8 — 10 м/с. Тому радіоактивне забруднення поширювалося з великою швидкістю і на великі відстані. 27 квітня забруднення атмосфери було виявлено у Швеції, 28-го — у НДР, 29-го — в Італії, 1-го травня — у Франції і Бельгії, 2-го — у Великобританії, 5—6-го — у США і Канаді. Найбільше радіоактивних речовин випало у сусідніх із Чорнобилем районах Білорусі, Росії та України. В Україні найбільша щільність забруднення ґрунту цезієм-137 спостерігалась у тридцятикілометровій зоні з півночі, заходу і пів-дня від майданчика АЕС. Тут щільність забруднення перевищувала 40 Кі/км2. Зі сходу від майданчика щільність забруднення значно менша. На захід від майданчика АЕС віддаль забруднення була максимальною, а його щільність поступово падала від 40 Кі/км2 і більше до 1—5 Кі/км2. На південь від Чорнобиля забруднення падає від 40 Кі/км2 і більше до 1—5 Кі/км2 біля Києва. Однак слід мати на увазі, що радіоактивне забруднення є мозаїчним і в районах, де забруднення переважає 1—5 Кі/км2, бувають місцевості зі щільністю забруднення 5—15 Кі/км2 і більше.
Аварійний викид спричинив радіоактивне забруднення значної частини сільськогосподарських угідь на території тридцятикілометрової зони, що оточує майданчик АЕС, і за її межами. У зону з рівнем радіації 1 мрад/год входило 500 км2 території республіки, з рівнем 2 мрад/год — 280 км2, 5 мрад/год — 70 км2,10 мрад/год — 20 км2,20 мрад/год — 8 км2,50 мрад/год — 3 км2. У Києві рівень радіації в перші дні після аварії досягав 2 мрад/год, а в деяких місцях і більше. Ґрунт був забруднений йодом-131 (у перший місяць), цезієм-137, стронцієм-90, барієм-140 та іншими радіонуклідами. Радіонукліди з грунту мігрували у рослини через кореневу систему. Крім того, поверхня рослин інтенсивно забруднювалася пиловими частинками радіоактивних речовин.
М'ясо і молоко свійських і диких тварин, які з'їдали забруднені радіонуклідами корми, так забруднювалися радіоактивними речовинами, що ставали непридатними для вживання. Багато тварин довелося знищити.
Аби звести до мінімуму радіоактивне забруднення навколишнього середовища і його поширення та небезпеку для здоров'я і життя населення, в Україні було проведено багато науково обгрунтованих заходів, в яких брали участь сотні тисяч людей, наукові установи, міністерства, армія. Одне з чільних місць серед них зайняло Міністерство охорони здоров'я і органи державної санітарно-епідеміологічної служби, у тому числі вся система СЕС. Ми перелічимо лише основні напрямки проведених протирадіаційних заходів.
На АЕС та її території було вжито протипожежні заходи, перекрито (частково з вертольотів) шахту реактора матеріалами, які відводять тепло й екранують випромінювання (бором, глиною, свинцем тощо), проведено прибирання забруднених предметів (сміття, устаткування), вивезення їх на спеціально відведений огороджений майданчик і покриття сумішшю, що утворює плівку, дезактивацію неушкоджених блоків АЕС і ґрунту промислового майданчика АЕС (зняття і вивезення 5—10-сантиметрового шару), покриття майданчика бетонними плитами і плівкою тощо. Швидко після аварії фон на території і біля неушкоджених блоків було знижено до 20—30 мрад/год. Пізніше над ушкодженим блоком було збудовано саркофаг. Під ним тривають некеровані радіоактивні процеси, а його стінки дали невеликі тріщини.
Населення тридцятикілометрової зони, що оточує територію АЕС, та інших виявлених дуже забруднених місць у кількості понад 100 тис. чоловік було евакуйовано. У зоні здійснено комплекс заходів, спрямованих на запобігання або зниження можливості радіоактивного забруднення поверхневих вод, а також сусідніх територій і річок Прип'ять, Дніпро та ін. Територія зони загороджена, вхід на неї заборонений (лише за спецпропусками). Дозиметричний контроль і захисні заходи проводяться й удосконалюються донині.
За межами тридцятикілометрової зони заходи проводили залежно від щільності радіоактивного забруднення грунту. Вони включали, по-перше, дозиметричний контроль за ступенем забруднення об'єктів навколишнього середовища. З урахуванням отриманих даних СЕС разом з іншими службами планувала здійснення всього комплексу запобіжних заходів. Проводилися семінарські цикли санітарно-освітньої роботи серед населення, на яких пояснювалась радіаційна ситуація, суть і значення громадських антирадіаційних заходів, що проводяться, і особливості гігієни сім'ї в умовах радіації (прибирання приміщень, харчування і харчові продукти, водопостачання, одяг, про гулянки та ігри дітей, утримання та прибирання садиби, ведення городнього господарства, утримання свійських тварин тощо). Роздавали спеціальні пам'ятки про гігієну сім'ї. У перші тижні після вибуху рекомендувалося приймання незначних кількостей калію йодиду як радіопротектора, що запобігає нагромадженню радіоактивного йоду в щитоподібній залозі. У цей період у викидах ушкодженого реактора було особливо багато йоду-131.
Серед громадських профілактичних заходів особливу увагу приділяли дозиметричному контролю води, харчових продуктів, повітря, пилу, відходів. Планомірно проводилось ретельне вологе прибирання вулиць і дворів, дезактивація дерев водою і вивезення з населених місць дуже забрудненого опалого листя, інтенсивне поливання чистою водою асфальтових поверхонь. Міністерство охорони здоров'я разом із Держагропромом рекомендувало низку агрохімічних заходів (вибір сільськогосподарських культур, добрив, пестицидів, спеціальних добавок), що знижують вміст радіонуклідів у м'ясі і молочних продуктах та кормах для худоби. Заборонялося завезення харчових продуктів із радіоактивно забруднених районів, проводився суворий контроль щодо цього. У великих містах дозиметричний контроль проводився безпосередньо на ринках у контрольно-дозиметричних пунктах. Восени дуже забруднене опале листя з дерев і голки з хвойних дерев збирали і вивозили за межі населених пунктів у могильники.
Усіх заходів можна було б вжити значно швидше й ефективніше, якби був заздалегідь складений план конкретних дій у зв'язку з можливою аварією різної тяжкості (легкого, середнього, тяжкого, дуже тяжкого ступеня), а також підготовлено все потрібне для його виконання.
На жаль, аварія застала зненацька непідготовлених до її ліквідації вчених, які працюють у цій галузі, наукові установи, урядові органи, що внаслідок недооцінки ситуації і з метою запобігання небезпечній паніці применшували тяжкість і небезпеку катастрофи у багато разів.
Під час гасіння пожежі і намагань персоналу АЕС визначити процеси, що відбувались у реакторі, та відновити управління ними десятки осіб опромінювалися дозами іонізуючої радіації, що перевищувала 600 бер. Вони померли від променевої хвороби тяжкого ступеня попри застосування усіх сучасних засобів лікування цього ураження. Декілька сотень ліквідаторів аварії, опромінених дозами 200—600 бер, госпіталізованих із симптомами тяжкої променевої хвороби, вижили.
Що стосується ліквідаторів наслідків аварії, яких є десятки тисяч, то узагальнених даних про вплив на них радіації немає і не може бути, бо вони розсіяні по всій країні й під час проведення антирадіаційних робіт не мали індивідуальних дозиметрів, що реєструють сумарну дозу їхнього опромінення.
Дослідження крові — найбільш раннього показника радіаційної патології — їм не проводили. Для зниження радіаційного впливу на ліквідаторів під час роботи їх часто замінювали. Вважалось, що дози їхнього опромінення становлять 5—25 бер, рідше більше. Вони змогли перенести легкий ступінь хронічної променевої хвороби "на ногах". Крім того, поліклініки і лікарні були попереджені про потребу суворого підходу до діагнозу гострої чи хронічної променевої хвороби.
На жаль, немає суворо вивірених наукових даних про дію радіації на здоров'я населення міст і районів, розташованих у зонах з різною щільністю забруднення ґрунту цезієм (один із найважливіших показників). По Києву є такі дані. Вважають, що в перший рік після аварії мешканець Києва міг дістати не більше ніж 0,35—0,7 бер зовнішнього опромінення та 0,2—0,3 бера за рахунок інкорпорованих ізотопів, які надійшли в організм з повітрям, харчовими продуктами і водою. Таким чином, на думку більшості дослідників, сумарна фактична доза опромінення населення Києва у перший рік після аварії становила 0,5—1 бер, а в наступні роки не підвищувалась.
Тому очікувати навіть найлегшого ступеня хронічної променевої хвороби не слід. Детально проведені медичні обстеження це підтвердили. Серед мешканців Києва не виявлено жодного захворювання та інших несприятливих відхилень у стані здоров'я, які можна було б розглядати як безпосередній наслідок дії іонізуючої радіації. Отже, можна чекати лише віддалених наслідків.
Існують дані, що в разі опромінення населення дозою радіації 15 бер вірогідність виникнення злоякісних пухлин становитиме на 1 млн чоловік 126 захворювань за 20 років (тобто 6—7 на рік), а кількість генетичних дефектів становить 40 у двох перших поколіннях. Середньорічний рівень онкологічної захворюваності в економічно розвинених країнах перебуває у межах 2—3 тис. на рік і збільшення його на 6—7 на рік виглядає як незначне. Однак у тих районах, де щільність забруднення ґрунту цезієм вища, вірогідність віддалених наслідків зростає.
Та оскільки сучасні наукові дані не дають змоги повністю виключити ймовірність виявлення несприятливих віддалених наслідків у окремих осіб серед тих, хто дістав річну дозу опромінення в 1 бер на кожну людину, нехтування цим неприпустиме, тому що іонізуюча радіація, на думку багатьох учених, не має кількісного порога біологічної дії на людину.
Ось чому продовження впливу на якомога більше зниження дози опромінення населення слід визнати доцільним.
Через 12 років після аварії вже було відомо, що впливу радіаційного опромінення зазнало понад 400 000 осіб, яких евакуйовано, які знешкоджували наслідки аварії та мешкають у забруднених зонах. У цих зонах значно знизилася народжуваність, підвищилася мертвонароджуваність та майже удвічі збільшилася захворюваність дітей. Частота раку щитоподібної залози зросла у 8 —10 разів (мал. 76). У вагітних спостерігається збільшення частоти ураження нирок (від 12 до 51%), захворювань серцево-судинної системи (від 19 до 63%), залізодефіцитної анемії (від 17 до 65%). Крім того, слід зазначити, що у потерпілих від опромінення порушуються біохімічні і ферментативні процеси, реактивність імунітету, погіршується перебіг інфекційних захворювань тощо.
У військовослужбовців, що проживають на забрудненій території, за даними Київського Інституту епідеміології та профілактики променевих уражень, психопатологічні зміни у них свідчать про широке коло розладів невротичного рівня.
Отже, здоров'я людей може бути збережене лише за умови негайного прискорення неприпустимо повільного здійснення цивілізованої екологічної політики, усунення зволікання щодо ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, перебудови структури економіки.
На сьогодні, як пишуть О. І. Тимченко, А. М. Сердюк, О.І. Турос (2000), постають проблеми оцінки впливу незначних доз хронічного опромінення, зокрема, професійного, у тому числі і на територіях, забруднених радіонуклідами внаслідок аварії на ЧАЕС. Незначними вважають разові еквівалентні дози, що дорівнюють 0,1 Зв і менше. Низькою є потужність еквівалентної дози, що є меншою ніж 0,1 Зв на рік. Нагромаджені за життя еквівалентні дози не повинні перевищувати 1 Зв.
Значну питому вагу у захворюваності населення, яке постраждало від аварії на ЧАЕС, на сьогодні має ендокринна патологія. Безсумнівно, почастішали випадки раку щитоподібної залози, а його перебіг став тяжчим. Скорочення його латентного періоду пояснюється тим, що основний йодний удар припав на області, ендемічні за йодом. Серед опромінених осіб зростає патологія щитоподібної залози, пов'язана з порушеннями її структури.
Важливо те, що в основі ефектів іонізуючого опромінення в низьких дозах є реакції, які ініціюються вільнорадикальними процесами в мембранах цитоплазми і ядра. Вони зумовлюють реакції напруження і виснаження нервової, ендокринної, імунної та кровотворної систем.
Автори наголошують, що провідну роль у порушенні стану здоров'я опромінених людей відіграють на сьогодні хронічні непухлинні захворювання, які можна порівнювати з наслідками потужних стресових реакцій.
В умовах хронічного радіаційного впливу в діапазоні незначних доз рівень аберантних клітин, які спостерігаються, є результатом, з одного боку, підвищення їхньої частоти за рахунок опромінення і зниження внаслідок елімінації ушкоджених клітин і оновлення пулу лімфоцитів — з другого.
Автори роблять висновок, що на сьогодні не існує сумніву в тому, що чорнобильська катастрофа як прямо, так і опосередковано продовжує негативно діяти на здоров'я населення України.