З огляду на те, що вугільна промисловість має свої специфічні особливості, а вугілля є одним з основних джерел палива й енергії для народного господарства, гігієна праці у вугільній промисловості набуває особливого значення.
Вугілля залягає між порожніми породами, розташованими під різними кутами до горизонту. Добувають вугілля відкритим і підземним способом. Вугільною шахтою, що є своєрідним промисловим підприємством, називають сукупність гірських виробок і технічних споруд, призначених для добування вугілля. Шахта має окремі виходи на поверхню — так звані шахтові стовбури. Вони служать для підйому на поверхню породи, пересування людей і для вентиляції.
Крім того, в шахтах є виробки, які не мають безпосереднього виходу на поверхню і призначені для транспортування вантажів, руху людей і провітрювання. їх називають штреками. Горизонтальні гірські виробки називають штольнями. Кінець кожної виробки, де здійснюють виїмки вугілля, носить назву забою.
Підземна розробка вугілля включає підготовчі та очисні роботи для виїмки вугілля. Це операції зарубування, відбивання і навалу, а потім транспортування, кріплення призабійного простору. Зарубування і відбивання здійснюють за допомогою важких врубових машин і відбійних пневматичних молотків. Комбайни навалюють відбите вугілля на конвеєр. Транспортування вугілля проводять конвеєрами в шахтних вагонетках з електровідною тягою. Принципово новим технологічним напрямком є підземне гідравлічне добування вугілля. Переміщення вугілля до шахтного стовбура і доставку його на поверхню здійснюють гідротранспортом.
Праця шахтарів супроводжується великим ризиком і характеризується низкою особливостей. Оскільки зсуви порід і обвали лишаються частим явищем, відбивання, відкачування, транспортування руди по штреках і штольнях, а також кріпильні роботи пов'язані з небезпекою для здоров'я. Основними виробничими шкідливостями, які характеризують умови праці шахтарів, є несприятливі метеорологічні умови, пил і токсичні гази, шум і вібрація, незадовільне освітлення.
Мікрокліматичні умови в шахтах вирізняються своєю специфікою. Температура повітря в шахтах залежить від температури гірських порід, від тепла, що виділяється внаслідок окислення вугілля, і від ґрунтових вод; вона підвищується на 1 °С через кожні З0—40 м у міру віддалення від поверхні землі. Тепло утворюється також унаслідок стискування повітря низхідного струменя, що надходить до шахти.
Характерною особливістю мікроклімату шахт є різкі коливання окремих його компонентів на різних ділянках підземних робіт. Рух повітря в шахтах може досягати 3—5 м/с на головних відкачувальних і вентиляційних штреках, а в забоях падати до 0,3 м/с. Для повітряного середовища шахт характер-ні дуже високі температури і висока відносна вологість, що несприятливо впливає на організм шахтарів. В умовах високої вологості повітря не виділяється піт і температура тіла може досягнути меж, небезпечних для здоров'я і життя людини.
Склад шахтного повітря характеризується меншим вмістом кисню, підвищеним — вуглекислоти, наявністю вуглецю оксиду, оксидів азоту, сірководню, сірчистого ангідриду, метану та інших домішок, що утворюються внаслідок різних робіт у шахті. Згідно з правилами, у струмені повітря, що виходить із шахти, повинно бути не менше ніж 20% кисню і не більше ніж 1% вуглекислоти. Вміст домішок у повітряному середовищі не повинен перевищувати ГПК.
На вугільних шахтах існує небезпека вибуху метану, що утворює з киснем вибухову суміш. Метан міститься у вугільних пластах і масивах гірських порід і виділяється в процесі добування руди з копалин та під час вибухових робіт. З метою запобігання вибуху потрібно обладнати ефективну вентиляцію підземних виробок і не допускати в них відкритого вогню. У зв'язку із цим серйозною проблемою є освітлення шахт. Нині лампу Деві замінили електричні лампи. Однак несправність електричного устаткування або неправильне поводження з ним можуть призвести до нещасного випадку.
Разом із метаном у повітрі інколи є незначна кількість сірководню, який теж може спричинитися до трагічних наслідків.
Вуглекислий газ може бути небезпечним, коли він нагромаджується в повітрі за рахунок зменшення в ньому вмісту кисню. Оксид вуглецю утворюється в шахтах під час вибухових робіт унаслідок неповного згоряння вугілля. Одночасно утворюється й оксид азоту. Причиною його утворення є недосконала детонація вибухової речовини. Слід пам'ятати, що вугільний пил сам по собі є вибухонебезпечною речовиною.
Пил як головний несприятливий чинник у вугільних шахтах утворюється і надходить у повітря під час усіх робіт, пов'язаних із бурінням, відбиванням; накиданням, транспортуванням і перевантаженням вугілля. Кількість пилових частинок у повітрі може дорівнювати ЗО тис. в 1 см3 і більше. Концентрація пилу під час роботи врубової машини прохідного комбайна може становити сотні міліграмів у 1 м3.
Несприятливий вплив вугільного пилу на організм шахтарів виявляється у виникненні специфічних професійних захворювань — антракозу або антракосилікозу. Крім цього, подразнювальна дія пилу може зумовити захворювання верхніх дихальних шляхів, очей і шкіри.
Шум і вібрація в шахтах спричинюються роботою пневматичних відбійних молотків, врубових машин і особливо гірських комбайнів. Шум шахтових механізмів перевищує на 10—20 дБ припустимі рівні шуму у виробничих умовах. Шум є причиною різних за інтенсивністю розладів слуху, особливо в осіб, які працюють у шахті багато років.
Захворюваність шахтарів за своєю структурою віддзеркалює специфіку санітарно-гігієнічних умов праці в шахті і міститься на середньому рівні порівняно із захворюваністю з тимчасовою втратою працездатності працівників інших галузей промисловості. Перше місце в цій структурі посідає травматизм, який дає до 20% усіх випадків захворювань із тимчасовою втратою працездатності, на другому місці — грип, далі йдуть шкірно-гноячкові захворювання, ангіна, побутові травми, шлунково-кишкові захворювання, неврит і радикуліт. Крім того, у шахтарів, які працюють в обмеженому просторі штолень, можуть розвиватися захворювання м'язів і суглобів.
Незадовільні санітарно-гігієнічні умови в шахтах призводять до виникнення різновиду лептоспірозу, збудників якого знаходять у сечі щурів. Через те що немає системи видалення з шахт нечистот, можливе виникнення анкілостомозу. Це паразитарне кишкове захворювання називають ще недокрів'ям, оскільки воно призводить до вираженої анемії. На особливу увагу заслуговує антракоз, або силікоантракоз. Захворювання розпочинається зі скарг, характерних для бронхіту. Воно виявляється слабкістю, болем за грудниною, кашлем, особливо під час роботи. Об'єктивно в легенях спостерігають фіброзні пилові вогнища, розсіяні по всіх ділянках легенів. З розвитком процесу всі
явища стають вираженішими. Антракоз розвивається зазвичай після 10—20 років роботи на вугільному підприємстві.
Заходи, спрямовані на оздоровлення праці у вугільній промисловості, повинні передбачати механізацію виробничих процесів. Широке використання врубових машин, вугленавантажувачів, гірських комбайнів значно поліпшує працю шахтарів.
Освітлення в шахтах повинно бути стаціонарним, від електромережі з використанням люмінесцентних ламп або ламп розжарювання.
Робітників також мають постачати індивідуальними переносними акумуляторами.
Для боротьби з газами обладнують механічну вентиляцію. У шахтах, безпечних щодо газу й пилу, влаштовують припливну вентиляцію, а в газових шахтах — витяжну вентиляцію. Заходи, спрямовані на боротьбу з пилом у шахтах, здійснюють шляхом зрошення, застосування гідравлічного способу відбивання і транспортування вугілля. Радикальним методом боротьби з пилом є впровадження нових технологій виїмки вугілля і проходження підготовчих виробок, що забезпечує безпилові умови праці. Найпрогресивнішими є способи добування вугілля за відсутності людей у забоях, коли добувними механізмами управляють зі штреків.
Шум і вібрацію в шахтах долають удосконалюючи конструкції машин, а також встановлюючи устаткування на амортизувальні фундаменти. Добрий ефект дають звукоізоляційні огорожі та дистанційне управління механізмами зі звукоізольованих кабін.
Важливе значення у профілактиці захворювань шахтарів має раціональний спецодяг. Основним його видом є костюм, який складається з куртки і штанів, або комбінезон із цупкої бавовняної чи лляної тканини. Каски виготовляють із фібри. Для захисту ніг використовують гумові чоботи з фланелевою підкладкою. Для захисту органів дихання застосовують респіратори, а для очей — окуляри із сітками.
Оздоровлення умов праці шахтарів здійснюють шляхом модернізації гірничодобувних підприємств. Процеси, в яких застосовується тяжка праця, слід механізувати. Потрібно також встановлювати належні системи вентиляції й витяжки, які знижують ризик перегрівання і захворювання на пневмоконіоз. Добрий ефект щодо запобігання професійній глухоті дають глушники шуму, які встановлюють на гірських прохідних машинах. Важливого значення у профілактиці травм набуває навчання робітників прийомам самодопомоги і взаємодопомоги, а також постачання їх аптечками із засобами надання першої допомоги.
Робітники, які поступають на роботу у вугільні шахти, повинні пройти медичний огляд, а тих, котрі вже працюють там, обстежують періодично з обов'язковою рентгенографією грудної клітки.