Вологість повітря характеризує вміст водяної пари у ньому. Вологість повітря характеризується такими величинами, як абсолютна вологість, тобто маса водяної пари на одиницю об'єму; як відносна вологість, що виражає відношення у відсотках фактичного вмісту водяної пари у повітрі до максимально можливого її вмісту при даній температурі; як максимальна вологість, що характеризується кількістю водяної пари, яка міститься у повітрі в стані насичення. Дефіцитом насичення повітря називають різницю між пружністю водяної пари, що насичує повітря при даній температурі, і фактичною пружністю. Точка роси — це температура, при якій абсолютна вологість стає максимальною.
Повітря з відносною вологістю до 55% вважають сухим, у межах 56—70% — помірно сухим, 71—85% — помірно вологим і вище ніж 85% — дуже вологим.
Кількість водяної пари у повітрі коливається залежно від температури та інших фізико-хімічних властивостей повітря. На значній висоті абсолютна вологість падає, у тропосфері вона падає від екватора до полюсів. Ізохімени, тобто лінії, котрі з'єднують місця земної кулі з однаковою вологістю, точно відповідають ізотермам; їхній добовий хід однаковий з температурою повітря. На материку спостерігається мінімум абсолютної вологості вночі і в середині дня. У разі перенасичення повітря водяною парою відбувається її конденсація з утворенням туманів, роси, інію, хмар, дощу, граду і снігу, тобто гідро-метеорів. Найбільша кількість атмосферних опадів спостерігається в тропічній зоні.
Вплив вологості на організм людини проявляється дією на його тепловий обмін і здійснюється шляхом зміни тепловіддачі за рахунок випаровування води через шкіру і легені. Підвищення вологості утруднює тепловіддачу шляхом випаровування, і цим пояснюється погане самопочуття людини під час перебування в теплій і вологій атмосфері. Холодне і вологе повітря збільшує віддачу тепла.
Сухе повітря зумовлює сухість слизових оболонок і тріщини.