close
Під час роботи з відкритими джерелами іонізуючих випромінювань, крім описаних вище, здійснюють додатковий комплекс захисних заходів, який часто називають радіаційною асептикою. Суть її полягає в запобіганні забрудненню середовища радіоактивними речовинами і надходженню їх в організм людини. З цією метою максимально герметизують робочі процеси, за допомогою раціонального планування виділяють у приміщенні зони з різним ступенем можливого забруднення і в разі потреби ізолюють їх між собою, застосовують загальнообмінну і місцеву витяжну вентиляцію, покривають робочі поверхні й огорожі приміщень матеріалами, які погано сорбують радіонукліди і їх добре очищувати від них (нержавіюча сталь, скло, пластики — поліетилен, полівінілхлорид та ін.).

Під час облаштування вентиляційних споруд передбачають спрямування потоків повітря із приміщень з меншим можливим забрудненням повітря у приміщення з більшим можливим забрудненням. Рекомендується більшість робіт здійснювати у витяжних шафах, обладнаних витяжною вентиляцією, подачею холодної та гарячої води, газовими горілками або електричними плитками.

Обов'язково мають бути санітарні пропускники, які складаються з гардеробної для домашнього одягу, душової і гардеробної для робочого одягу. Раціонально між двома першими приміщеннями розмістити пункт для радіаційного контролю забруднення рук, волосся, тіла.

Персонал вживає заходи індивідуального захисту: халати, комбінезони, нарукавники, гумові рукавиці, робоче взуття, захисні окуляри, фартухи, бахіли, спецбілизну, паперові рушники і носові хустинки разового використання тощо. У разі можливого забруднення повітряного середовища радіоактивним аерозолем застосовують респіратори типу "Пелюстка" з фільтрувальною тканиною, що затримує 99,999% навіть дрібнодисперсного аерозолю. У тому випадку, коли в повітря робочих приміщень можуть надходити радіонукліди в газоподібному стані, роботу проводять в ізолювальних пневмокостюмах типу скафандрів, у які за допомогою шланга подається потрібна кількість чистого атмосферного повітря, а також кисневі ізолювальні прилади. Персонал повинен знати і виконувати правила безпеки праці, особистої гігієни і способи санітарного оброблення після закінчення роботи.

У приміщеннях, де ведуться роботи з відкритими джерелами випромінювань, забороняється перебування сторонніх осіб і співпрацівників без відповідних засобів індивідуального захисту, зберігання харчових продуктів, приймання їжі, куріння, користування косметичними засобами та зберігання їх і тютюнових виробів, домашнього одягу й інших предметів, які не мають відношення до роботи. їсти дозволено лише у спеціально відведеному приміщенні, обладнаному умивальником для миття рук з підведенням гарячої води і установкою радіометричного приладу для самоконтролю. Тіло миють після роботи теплою (не гарячою) водою з милом.

У приміщеннях слід проводити прибирання лише вологим способом або пилососом. Не рідше одного разу на місяць проводять повне прибирання з миттям стін, підлоги, дверей і зовнішніх поверхонь устаткування. У приміщеннях мають бути дезактивуючі засоби, наприклад, розчин натрію цитрату (25 г на 1 л води). Для дезактивації шкіри рук можна застосовувати господарське мило, порошки для миття, які вміщують солі сульфожирних кислот, 3% розчин лимонної кислоти. Розчином за допомогою ватних або марлевих тампонів обробляють (заливають) найзабрудненіші ділянки шкіри.

Під час роботи з відкритими джерелами випромінювання слід раціонально вирішити питання збирання, видалення й захоронения твердих і високо-активних рідких відходів, видалення радіоактивних стічних вод.

До радіоактивних стічних вод належать рідкі відходи (стічні води), в яких концентрація радіоактивних речовин у 10 разів і більше перевищує ГПК для води. Якщо кількість таких відходів менша ніж 200 л, то їх збирають у спеціальні резервуари і відправляють на пункт захоронения, якщо ж більша ніж 200 л, то їх дезактивують на місцевих спеціальних очисних спорудах. Тверді відходи (сміття) вважаються радіоактивними, якщо їхня активність більша: для p-випромінювачів — 2 • 10~8 Кі/кг, для у-випромінювачів — 1 • 10~7-екв радія/кг, для а-випромінювачів — 2 • 10~7 Кі/кг. Радіоактивними вважаються поверхні, рівні забруднення яких перевищують 5 а-частинок/(см2 • хв) або 50 р-частинок/(см2 • хв).
Захоронения рідких і твердих радіоактивних відходів поза межами спеціальних централізованих пунктів захоронения забороняється.

Працюючи з джерелами іонізуючих випромінювань здійснюють також комплекс медико-санітарних заходів. Вони включають санітарно-дозиметричний контроль, при якому визначають потужність увібраної дози, добову або тижневу дозу опромінення (за допомогою індивідуальних дозиметрів), ступінь забруднення радіоактивними речовинами повітря, робочих та інших поверхонь тощо. Для оцінки умов праці добуті дані порівнюють з гігієнічними нормативами. Так, наприклад, для персоналу, який працює з джерелами іонізуючих випромінювань, при опроміненні всього тіла ГПД за рік встановлено 5 бер, а за тиждень — 0,1 бера; при опроміненні лише кисті або передпліччя допускається збільшення ГПД у 8—10 разів. Забруднення робочих поверхонь під час роботи з а-активними нуклідами не повинно перевищувати 20 частинок/(см2 • хв), а менше небезпечних (3-активних нуклідів — 2000, для поверхні спецодягу — відповідно 20 і 800, для шкіри людини під час роботи — 1 і 100, а після закінчення роботи і санітарного оброблення в 10 разів менше.

До безпосередньої роботи з джерелами іонізуючих випромінювань допускаються особи, яким виповнилося 18 років. Жінки звільняються від праці, пов'язаної із зовнішнім опроміненням, на весь період вагітності, а ті, що працюють з відкритими джерелами, — і на час годування дитини. Перед прийманням на роботу проводять попереднє медичне обстеження з клінічним дослідженням крові.

Протипоказанням до роботи з іонізуючими випромінюваннями є хвороби крові, вторинне недокрів'я, органічні ураження нервової системи, порушення оваріально-менструального циклу, передракові захворювання, облітеруючий ендартеріїт, ангіоспазм периферійних судин, катаракта, зниження гостроти зору до 0,5—0,6 і більше, хронічні інфекційні і грибкові захворювання шкіри, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки (ускладнена), цироз печінки, хронічні захворювання нирок з явищами ниркової недостатності, сечокам'яна хвороба з частими загостреннями, наркоманія, хронічний алкоголізм.

До праці допускаються особи після інструктажу і перевірки знань з техніки радіаційної безпеки та особистої гігієни. Періодично (не рідше одного разу на рік) медичне обстеження повторюють. На кожного робітника заводять індивідуальну медичну картку, туди заносять дані дозиметричного контролю і медичних обстежень.

Оскільки дія навіть великих доз іонізуючих випромінювань невідчутна, а на ранніх етапах хронічних уражень скарг у потерпілих немає або вони неспецифічні, велике значення для раннього діагнозу негативної дії випромінювання на організм і прогнозу можливих віддалених наслідків мають, крім медичних клінічних досліджень, комплексні об'єктивні дослідження, що їх проводять кожні півроку:
1) отриманої дози опромінення (за допомогою індивідуальних дозиметрів);
2) застосовуваних відкритих радіоактивних речовин у повітрі, воді, їжі або інших об'єктах (залежно від версії можливої радіоінтоксикації);
3) радіологічних досліджень нагромадження радіоактивних речовин у тілі й окремих органах (наприклад, за допомогою апарата, що визначає у-випромінювання в щитоподібній залозі), а також вмісту їх у крові, сечі, нігтях, волоссі тощо;
4) клінічне дослідження крові (лейкоцити, тромбоцити, гемоглобін тощо) та ін.;
5) біологічні тести радіаційних уражень, наприклад, хромосомний аналіз лімфоцитів периферійної крові, чутливість його 10—20 бер, а для нейтронного опромінення — 5 бер. Порівнюють отримані дані в динаміці і з відповідними даними наукової літератури.

Важливим універсальним протектором, що підвищує опірність організму до дії підвищеного радіоактивного тла, є раціональне харчування. Воно вміщує речовини, які блокують вільні радикали, що утворюються внаслідок опромінення, або підвищують виведення радіонуклідів з організму. Зокрема, відомо, що радіонукліди нагромаджуються в організмі також як відповідні стабільні ізотопи або інші речовини з близькими фізико-хімічними властивостями. Так, надто небезпечний стронцій-90, який довго живе (період напіврозпаду 29 років) і повільно виводиться з організму, діє як стабільний стронцій і кальцій, цезій-137, що довго живе (період напіврозпаду ЗО років), — як стабільний калій і цезій, йод-131 — як стабільний йод. Ось чому недостатня кількість кальцію, калію та йоду в їжі посилює всмоктування в кишках і нагромадження стронцію-90 в кістках, цезію-137 — у м'язовій тканині, йоду-131 — у щитоподібній залозі. Пектинові речовини, що є в городині та овочах (особливо у буряках і яблуках), зв'язують багато радіонуклідів, що надходять в організм (особливо важкі метали), і сприяють виведенню їх з організму. Фітати, що є у злакових і бобових (особливо у вівсянці та сойових бобах), утворюють нерозчинні сполуки з радіонуклідами кальцію, магнію, цинку і заліза.

У багатьох ситуаціях (аварії, ліквідація аварій, тимчасова вимушена праця в атмосфері підвищених доз опромінення, випадкове потрапляння радіонукліда в організм тощо) виникає потреба посилити стійкість організму до радіонуклідів або виведення їх з організму за допомогою різноманітних хі-мічних препаратів, що їх називають радіопротекторами, які використовуються лише за рекомендаціями органів охорони здоров'я та лікарів. Так, після аварії на Чорнобильській АЕС спочатку рекомендували щоденне приймання незначної дози (у вигляді таблетки) калію йодиду для меншого нагромадження в організмі йоду-131, що тоді був у атмосфері і атмосферних опадах у великій кількості.

Підвищити опірність організму можна завдяки цистеїну, цистаміну, серотоніну, мексаміну та іншим препаратам, які містять сульфгідрильні (тіолові) групи і блокують вільні радикали, що утворюються внаслідок опромінення. Уведення експериментальним тваринам цих препаратів перед опроміненням навіть смертельною дозою іонізуючого опромінення зменшує смертність тварин порівняно з контрольною групою на 20—100%.

У разі випадкового перорального надходження великої дози радіонукліда ефективно діє (протягом 1 год) застосування вомітуючих, а пізніше послаблювальних засобів. Магнію сульфат (англійська сіль) як послаблювальний засіб у дозі 15 г у 100—200 мл води знижує всмоктування радіонуклідів, особливо радію і стронцію-90. Берлінська блакить (лазур) (1 г водного розчину 3 рази на день) зв'язує такі радіонукліди, як цезій, талій і рубідій. Алюмінію гідроксид і амонофосфатний гель (100 мл) зв'язує стронцій-90 і барій. Солі кальцію і стронцію (лактат або глюконат) зменшують відкладення стронцію-90 у кістках. Застосовують також внутрішньовенне уведення солей кальцію, що діють проти радіонуклідів стронцію та кальцію.

Рекомендують також застосовувати радіопротектори, що мобілізують і сприяють виведенню радіонуклідів із тканин організму. їхня дія основана на зв'язуванні радіонуклідів або на підвищенні обміну речовин у відповідній тканині. Що раніше починають їх застосовувати, то ліпший вони дають ефект. Деякі з них діють і через кілька тижнів після надходження радіонукліда в організм.

Серед протекторів цього типу діуретики діють проти радіоактивних тритію, натрію, калію, хлору; паратиреоїдні екстракти — проти кальцію, фосфору, стронцію. Є низка препаратів, які желатинізують і зв'язують радіометали та виводять їх з організму. Англійський препарат DTRA зв'язує трансуранові сполуки — плутоній, америцій, кюрій, калій, торій, менше церій, ітрій, лантан, скандій. Препарат DFOA рекомендують застосовувати проти радіозаліза (1 г препарату один раз на день). Розроблення різноманітних протекторів триває. Найновіші засоби ефективніші і менше впливають на обмін речовин у разі тривалого вживання їх. Медикам потрібно знати негативну, побічну дію радіопротекторів і призначати вітамінні препарати, біомікроелементи та інші речовини, які цю дію зменшують.

Досвід нашої держави довів, що пунктуальне виконання профілактичних заходів і вимогливий санітарний контроль гарантують безпеку праці з джерелами іонізуючих випромінювань.