Централізована система водопостачання досконаліша за місцеву, тож дедалі більше витісняє останню. Під час будівництва водогону є можливість вибрати найкращі джерела води, оберігати їх від забруднення, технічно правильно обладнати, якщо потрібно, очистити і знезаразити воду, здійснювати кваліфікований запобіжний і поточний нагляд. Ці заходи забезпечують високу якість водогінної води. Крім того, надходження необмеженої кількості води безпосередньо до житла сприяє підвищенню санітарної культури населення. У населеному пункті, де є водогін, стає можливим будівництво каналізації.
Водоспоживання. У нашій країні в сільських умовах за місцевого водопостачання споживання води становить близько ЗО—40 л на одну людину на добу. Експерти ВООЗ вважають, що мінімальна потреба води становить 40—50 л, у тому числі 1—6 л — для пиття, 2,5—3 л — для кухонних потреб, 18—20 л для миття шкіри тіла, 10—12 л — для прання білизни, 8—12 л — для миття приміщень. Вважають, що однією криницею може користуватися від 50 до 200 осіб.
У разі централізованого водопостачання водоспоживання різко зростає і залежить від рівня санітарної культури населення та санітарно-технічного обладнання будинків. За наявності каналізації водоспоживання коливається від 125 до 350 л на добу, а при заборі води з водорозбірних колонок воно становить до ЗО—50 л на добу. Експерти рекомендують розраховувати водоспоживання в разі надходження води до житла на рівні 250 л на добу, а в разі розбирання води з водорозбірних колонок —15 л на добу. Це, очевидно, недостатньо, якщо враховувати зростання санітарної культури населення. До цих вимог під час проектування водогону додають витрати води на поливання зелених насаджень, проїзних частин, тротуарів, на потреби промисловості, а також на потреби громадських закладів (лікарень, шкіл, готелів тощо). Органи громадської охорони здоров'я у своїх звітах зазначають, що у багатьох населених пунктах обсяги водоспоживання залежать не від потреб, а від можливостей їхнього задоволення.
На основі розрахованих потреб у воді для певного населеного пункту визначається необхідна потужність водного джерела, що живить водогін, і об'єм його споруд.
Вибір водного джерела. Вибираючи джерело води, призначене для живлення водогону, насамперед ретельно вивчають геологічні, гідрогеологічні та сезонні кліматичні дані, які характеризують водне джерело, його потужність і зміни протягом року.
Здійснюють також ретельне санітарне обстеження водного джерела на місці для оцінки санітарних умов і санітарного стану місця забору води з виявленням можливих причин і умов забруднення. Вибираючи водне джерело, особливу увагу звертають на якість води. Для цього проводять багаторазові, у всі пори року, лабораторні дослідження води, а також вивчають дані за минулі роки. На основі усіх отриманих даних можна правильно вибрати джерело і накреслити санітарні заходи, які потрібно здійснити під час будівництва та експлуатації водогону. Одночасно вирішують питання про заходи щодо поліпшення якості води — її освітлення, знебарвлення тощо.
У селах, робітничих селищах і невеликих містах під час будівництва водогону здебільшого використовують підземні води: артезіанські, ґрунтові та джерельні. Експлуатація таких водогонів порівняно проста.
Як уже згадувалося, останніми роками для збільшення дебіту води почали використовувати високоочищені побутові стічні води. Перед змішуванням із водогінною водою вони підлягають складному обробленню: відстоювання, біологічні фільтри, повторне відстоювання і повторні біологічні фільтри, 8-денне витримування в біологічних ставках, повітряна флотація для видалення водоростей, оброблення в резервуарі з утворенням піни для видалення домішок детергентів, оброблення алюмінієвим коагулянтом, фільтрування через піщані фільтри, активоване вугілля, а потім — завершальне хлорування.