Природні умови різних пустель об'єднує кліматична екстремальність їх для життя людини, яка полягає, головним чином, у переважанні протягом більшої частини року сонячної, ясної, сухої і надмірно спекотної погоди.
Навіть середні температури літніх місяців перевищують 25..30 °С, а денні в тіні можуть досягати 40...50 °С. На теплове навантаження додатково і вельми відчутно впливає сильне прогрівання підстильної поверхні влітку (до 70...80 °С), що пов'язане з безхмарністю. Сприйняття людиною кліматичних умов як екстремальних посилюється недостатнім водозабезпеченням пустель (мал. 93).
Проблема пустель нині в центрі уваги ООН. Адже аридні і семіаридні території займають майже 1/3 земної поверхні, на них проживає майже 700 млн людей (14—15% усього населення земної кулі). У цих регіонах є ціла низка чинників, які негативно впливають на здоров'я людей, а часті посухи призводять до голоду, виснаження або смерті. Крім цього, внаслідок росту кількості населення, нераціонального ведення рослинництва і скотарства спостерігається наростаючий процес дезертифікації (опустелення) сусідніх територій. Так, у Судані Сахара за 15 років просунулася на 90 — 100 км на південь. Пустеля Атакама (Південна Америка) протягом 35 років щороку збільшує свою територію на фронті шириною 160 км на 1,5—3 км. ООН вишуковує заходи боротьби із наступом пустель.
Пустелі субтропічного і тропічного поясів розташовані в місцях, куди рідко проникають насичені вологою повітряні маси. Континентальне тропічне повітря, що надходить сюди із пасатами, втрачає вологу, не досягаючи пустель. До цієї зони належать пустелі Сахара, Лівійська, Нубійська, Наміб, Калахарі та ін. (Африка), а також пустелі Аравії, Південної Америки (Долина Смерті у нижній течії р. Колорадо), центральної частини Австралії. Ці пустелі — типові аридні місцевості земної кулі. Характерними для них є повна безхмарність, велика кількість сонячної радіації, висока температура сухого ґрунту і повітря, сухість і велика випаровувальна сила повітря, обмеженість або повна відсутність водних ресурсів.
Середньорічна температура повітря в пустелях вища за 18 °С, місцями досягає 25 °С і більше. Влітку середньомісячна температура повітря становить 28...37,5 °С, а найтеплішого місяця здебільш 32...36,5 °С, може досягати і 40 °С. Денна температура повітря часто дорівнює 40.. .45 °С і навіть 50 °С (Сахара, Долина Смерті). Максимальна середньомісячна температура повітря, яка спостерігалася, становила 49 °С, абсолютний максимум температури повітря в тіні 55...63 °С (Сомалі, Африка). Вдень температура поверхні ґрунту підвищується до 80 °С, а вночі при звичайно безхмарному небосхилі температура повітря і ґрунту знижується до 10... 1 °С. Так, у Сахарі добовий перепад температури повітря може досягати ЗО °С і більше, а температури поверхні ґрунту — до 70 °С. Інтенсивна протягом усього дня сонячна радіація, вторинне випромінювання розпечених сонячним промінням поверхонь, висока денна температура повітря створюють радіаційно-тепловий режим, який тяжко переносить людина. До того ж удень людина знесилена від спеки, а вночі вимушена оберігати себе від переохолодження і простуди.
Взимку середньомісячні температури повітря становлять близько 10 °С, тому в зимову пору року термічні умови (температура від 0° до 20 °С) багатьох пустель не ставлять великих вимог до терморегуляції організму порівняно з кліматом помірних широт. Річна амплітуда середньомісячних температур незначна — до 18 °С.
Інтенсивні конвекційні струми повітря призводять у піщаних пустелях до значної запиленості атмосфери. Опадів у пустелях цієї зони випадає мало, до 100—250 мм на рік; нерідко бувають роки без єдиного дощу. Опади випадкові, у вигляді злив. Повітря характеризується надзвичайною сухістю, звичайна вологість повітря 20—30%, а в найспекотніші літні години знижується до 3—8%. У Сахарі 300 днів на рік вологість повітря нижча від 30%, а середньорічна вологість — 15%. Сухість повітря може досягати величин, які посилюють екстремальність клімату.
Таким чином, у пустелях протягом багатьох днів на рік у денний час організм людини не тільки не має можливості віддавати метаболічне тепло випромінюванням і конвекцією, але навіть може одержувати його цими шляхами у кількості 200—400 ккал на рік. У цих умовах єдиним механізмом, здатним зберегти тепловий гомеостаз людини, є втрата тепла через випаровування поту.