Знезаражування — один із найбільш застосовуваних методів поліпшення якості води. Воно є зазвичай завершальним і дуже важливим процесом очищення води. Що краще проведено освітлення і знебарвлення води, то ефективніші будь-які заходи знезаражування води.
Хлорування води. Хлорування води є одним із найпоширеніших профілактичних заходів, які відіграють величезну роль у запобіганні водним епідеміям.
Таке широке використання хлорування пояснюється надійністю знезаражування, доступністю виконання і тим, що воно дешевше.
Існує багато способів хлорування води. Наприклад, хлорування звичайними і після переломними дозами хлору, хлорування з амонізацією, супер-хлорування, хлорування таблетками тощо. Це дає змогу використовувати хлорування в різних умовах — на великих водогонах і для знезаражування води у діжці на полі, на невеликому сільському водогоні й у флязі з водою.
Принцип хлорування ґрунтується на обробленні води хлором або хімічними сполуками, що містять хлор в активній формі, здатні окислювати і справляють бактерицидну дію. Хімізм процесів, що відбуваються, пояснюють таким чином. У разі додавання хлору до води відбувається його гідроліз: Сl2 + НОН <-> НОСІ + НСl, тобто утворюються хлориди і хлорнувата кислота. У всіх гіпотезах, які пояснюють механізм бактерицидної дії хлору, хлорнуватій кислоті відводиться центральне місце.
Раніше вважали, що хлорнувата кислота розкладається у воді, виділяючи атомний кисень (НОСІ -> НСl + О), який виконує роль основного бактерицидного агента. Нині це пояснення визнане недостатнім. Хлор, що міститься у воді у вигляді хлорнуватої кислоти і гіпохлорит-іона, розглядають як вільний активний хлор, оскільки найновішими дослідженнями доведено, що внаслідок хлорування води бактерицидна дія визначається, головним чином, концентрацією хлорнуватої кислоти і трохи менше — гіпохлорит-іоном.
Завдяки невеликим розмірам молекули та електричній нейтральності хлорнувата кислота швидко переходить через оболонку бактеріальної клітини і впливає на клітинні ферменти, істотно важливі для обміну речовин і процесів розмноження клітини.
Електронна мікроскопія кишкової палички, яка зазнає дії хлору, виявила ушкодження клітинної оболонки, порушення її проникності, зменшення об'єму клітини.
Надійний бактерицидний ефект хлорування досягається в тому разі, якщо після 30—60 хв знезаражування у воді залишається 0,3—0,5 мг/л вільного хлору або 0,8—1,2 мг/л зв'язаного хлору, що свідчить про достатню кількість уведеного у воду дезінфекційного агента.
Механізм дії хлору на віруси складається з двох фаз: спочатку відбувається адсорбція хлорнуватої кислоти і гіпохлорит-іона на оболонці вірусу та проникнення через неї, а потім — інактивація ними РНК-вірусу. Вірусоцидний ефект більше виражений у воді з низьким значенням рН. Надійний вірусоцидний ефект досягається в тому разі, якщо після 60-хвилинної експозиції вода містить не менше ніж 0,5 мг/л вільного хлору (мінімум експозиції — ЗО хв, а вільного хлору —0,3 мг/л). Доведено, що вільний хлор справляє сильнішу дію, ніж моно- і дихлораміни. Подвійне хлорування краще від одноразового.
Санітарний контроль води на водогонах передбачає визначення вмісту залишкового хлору щогодини. Не рідше одного разу на добу беруть пробу води для бактеріологічного дослідження.
Гігієнічні дослідження, виконані на експериментальних тваринах (упродовж 9 років на 7 поколіннях) і добровольцях, довели, що використання хлорованої води навіть з великою концентрацією залишкового хлору (2,5 мг/л і більше) не спричинює будь-якої патології. У добровольців не спостерігалося подразнення епітелію слизової оболонки ротової порожнини і негативного впливу на секрецію шлункового соку, а у тварин пришвидшення темпів росту, змін у картині периферійної крові, функціональному стані внутрішніх органів, функції розмноження; частота виникнення злоякісних пухлин була такою самою, як у контролі; не спостерігалося скорочення тривалості життя тварин. Про безпечність використання хлорованої води свідчить і багаторічний досвід застосування цього методу знезараження майже в усіх країнах світу.
Однак останніми роками виникло питання про безпеку хлорованої води у зв'язку з повідомленням про наявність статистично вірогідного зв'язку між концентрацією хлороформу (канцерогенно активної речовини) у воді 50 водогінних станцій США і рівнем смертності від раку людей, котрі вживали цю воду. Подальші дослідження довели, що різні хлорорганічні сполуки (хлоро-форм, тетрахлоретилен та ін.) і поліхлоровані біфеніли (також канцерогенні речовини) часто є у воді відкритих водойм США, дуже забруднених стічними водами. Крім цього, хлороформ та інші хлорорганічні сполуки можуть утворюватися у невеликих кількостях у процесі хлорування води. Ці факти свідчать про потребу подальшого вдосконалення методів оброблення води з метою запобігання утворенню потенційно небезпечних речовин або зниження їхньої концентрації. Частково цього можна досягнути завдяки ретельному очищенню води перед хлоруванням, використанню мінімальних для знезаражування доз хлору, застосуванню методу хлорування з преамонізацією, фільтруванню хлорованої води через фільтри з активованим вугіллям, яке сорбує хлорорганічні сполуки. На невеликих водогонах можна використовувати аерування води, внаслідок чого з неї виводиться до 90% хлороформу та інших летких сполук.
На великих водогонах для хлорування води використовують газоподібний хлор. Хлор зберігається в сталевих балонах або цистернах у вигляді рідини. На водогінних станціях до балона приєднують спеціальні апарати — хлоратори, які дозують надходження хлору до води, що підлягає знезаражуванню (мал. 37).
На невеликих водогонах, або якщо необхідно знезаразити невеликі об'єми води в діжках або інших резервуарах, замість хлору використовують хлорне вапно:
Бактерицидна дія хлорного вапна зобов'язана групі (ОСІ), яка у водному середовищі утворює хлорнувату кислоту:
Хлорне вапно містить до 33% активного хлору. У процесі зберігання воно розкладається. Світло, волога і висока температура прискорюють втрату активного хлору. Через це хлорне вапно зберігають у діжках у темному, прохолодному, сухому приміщенні, що добре провітрюється, а перед використанням перевіряють його активність у санітарній лабораторії. Для розрахунків використовують вміст активного хлору в хлорному вапні, який у середньому дорівнює 25%. Крім хлору і хлорного вапна, для знезаражування води використовують діоксид хлору (СlO2), гіпохлорит кальцію — Са(ОСl)2, що містить 60—70% активного хлору, та різні хлораміни. Гіпохлорит кальцію стабільніший від хлорного вапна. Органічними хлорамінами називають похідні NH3 в яких один атом водню замінено на органічний радикал, а ще один або обидва інших — на хлор (RNHCl або RNCl2). До органічних хлорамінів належать сполуки, які дістають унаслідок взаємодії хлору з аміаком або солями амонію. Хлораміни характеризуються окисними та бактерицидними властивостями, але слабшими від хлору і хлорного вапна.