Оскільки вода має велике фізіологічне, епідеміологічне, санітарно-гігієнічне та господарське значення, забезпечення військово-службовців достатньою кількістю води, придатної для пиття та санітарних і технічних потреб, є одним із найголовніших завдань санітарної та інженерної служби.
Ще досвід першої світової війни довів, що вона супроводжувалась епідеміями черевного тифу, паратифів, холери та інших інфекційних захворювань. Відомі спалахи інфекційного гепатиту водного походження, а в 1941 р. було зареєстровано спалах туляремії у військах.
У сучасних польових умовах відповідальність за водопостачання несуть заступник командира частини по тилу, начальники інженерної, хімічної і медичної служб, а також командири підрозділів.
Усі відповідальні служби здійснюють низку заходів. До найважливіших належать санітарна розвідка водних джерел та оцінка санітарного стану районів добування води, контроль за якістю води та санітарним станом пунктів водопостачання, визначення кількості води в районі розташування військової частини та розподіл водних джерел між військовими частинами. Дуже відповідальним заходом є знезаражування води та забезпечення особового складу препаратами для індивідуального знезаражування води, а також систематичний контроль за якістю питної води.
У план водопостачання входить також визначення норм потреб води. Вони включають миття, приготування їжі та інші потреби і залежать від обставин, в яких перебуває військова частина, характеру її діяльності та від кліматичних умов.
За даними В.Д. Белякова та Є.Г. Жука (1988), на санітарне оброблення особового складу витрачається 45 л води на 1 людину, а добова потреба у воді батальйонного медичного пункту дорівнює 0,5 м3. Мінімальні польові норми використання води для господарсько-питних потреб становлять на одну людину на добу для приготування чаю і запасу у флягах 2,5 л, для приготування їжі та миття кухонного інвентарю — 3,5 л, для миття індивідуального посуду — 1 л і для вмивання — За. Тільки для пиття потрібно 2,5 л води.
Польове водопостачання починається із санітарної розвідки, під час якої виявляють джерела води і визначають можливість їхнього використання. Головною метою цього заходу є збирання даних санітарного характеру про постачання військ водою, санітарно-епідеміологічне обстеження населеного пункту, де міститься джерело, його санітарно-топографічне, радіологічне та хімічне обстеження, визначення якості води та її придатності для вживання.
Після того дається гігієнічне обґрунтування про потребу очищення, знезаражування, знешкодження і дезактивацію води.
Дослідження джерела води завершується відбором проб води (не менше ніж 2 л) для лабораторного аналізу. Це роблять за допомогою батометра.
Найкращими є підземні води. Відкриті водойми можуть бути джерелами інфекційних захворювань або ж бути забрудненими отруйними хімічними речовинами тощо, а тому воду з них не використовують.
Після вибору джерела водопостачання визначають пункт водопостачання, тобто місце, де добуватимуть воду, очищуватимуть її, зберігатимуть і видаватимуть. Воду видають на водорозбірному пункті. Вибираючи місце для нього, обов'язково слід врахувати санітарно-епідеміологічний стан території. Крім того, санітарне обстеження джерела води має на меті виявлення можливих джерел його забруднення. У населених пунктах вода може забруднюватися нечистотами, відходами та стічними водами побутового та промислового походження. Під час санітарного обстеження джерела води слід головну увагу звернути на можливість забруднення води населенням. Дуже небезпечними для води, а отже, і для людей, є радіоактивні відходи атомних реакторів — така вода може спричинити радіоактивні ураження. У воду можуть потрапляти також отруйні і радіоактивні речовини, бактеріальні токсини, а також патогенні мікроорганізми, що є збудниками інфекційних захворювань.
У місці забору води споруджується майданчик для добування, очищення, зберігання і видавання води. Тут самозберігається, миється і дезінфікується тара, є майданчик для транспорту. З метою захисту води від забруднення створюється зона санітарного захисту в радіусі від 50 до 100 м.
Давати дозвіл на пиття води можна лише після перевірки її якості медичною службою. Цей контроль проводиться в польових умовах під час вибору джерела води і поточно в процесі водопостачання.
Вимоги до якості води в польових умовах, призначеної для господарсько-питної мети, включають токсикологічну безпеку води, протиепідемічну безпеку та органолептичні властивості. Концентрації токсичних речовин не повинні перевищувати максимально припустимих, продуктів ядерного вибуху не повинно бути більше ніж 20 мкКі/л, колі-індекс — не більший ніж З, прозорість має становити не менше ніж 20 см, колір — не більший ніж 35°, смак і запах не повинен перевищувати 3 балів, залишковий хлор повинен дорівнювати 0,8—1,2 мг/л.
До військових засобів очищення води поверхневих водойм належать тканинно-вугільний фільтр — ТВФ-200 (мал. 84), призначений для очищення води, її дезактивації та знезаражування, військова фільтрувальна станція ВФС-2,5 і модернізована автомобільна фільтрувальна станція МАФС-3 (мал. 85).
Якщо місцевих джерел води немає, влаштовують ротні водозабірні пункти і воду на них привозять усіма видами транспорту або користуються польовим водогоном (мал. 86).
