Зростання кількості і розширення масштабів надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, зумовлених бурхливим науково-технічним прогресом, який сприяв не лише підвищенню виробництва і зростанню матеріального добробуту, а й значно підвищив можливість аварій великих технічних систем, спричинює значні матеріальні та людські втрати. Усі економічні, духовні, етнічні та інші конфлікти виливаються у велику кількість війн та збройних сутичок.
Внаслідок стихійних лих, аварій і катастроф у мирний час гине багато людей, зазнає збитків економіка і навколишнє середовище.
Ось чому проблема гарантування безпеки у природно-техногенній та екологічній сфері стає вкрай актуальною. Організація життєзабезпечення людей в екстремальних умовах включає комплекс заходів, спрямованих на створення і підтримання нормальних умов життя і працездатності людей. Сюди належить управління та захист населення від наслідків аварій і катастроф, забезпечення населення питною водою, продуктами харчування, житлове забезпечення та інші заходи.
Завдання державної політики в галузі екологічної, техногенної безпеки і захисту населення викладено у Посланні Президента України до Верховної Ради України "Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000—2004 роки" та Програмі дій уряду України, схваленій Верховною Радою України. До них належать, зокрема, створення надійних гарантій безпечної життєдіяльності людей, досягнення високих норм захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, розв'язання проблем, спричинених чорнобильською катастрофою, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій.
В Україні виникає щороку до 300 випадків надзвичайних ситуацій. Атмосферні процеси над її територією створюють умови для стихійних та небезпечних метеорологічних явищ, які характеризуються надзвичайною різноманітністю. Іноді вони набувають катастрофічного характеру і завдають значних збитків населенню та державі. Практично щорічно певні метеорологічні явища досягають критеріїв стихійності.
Регіонами, що потерпають від повеней і паводків, є басейни річок Прип'ять, Десна та їхні притоки, басейни верхнього Дністра, річок Тиса, Прут, Західний Буг, басейни річки Сіверський Донець з притоками, річки Південний Буг та її приток.
У зону підтоплення територій потрапляє близько 240 міст і селищ, майже 140 тис. приватних будинків.
В Україні за період від 1997 до кінця 2000 р. зареєстровано близько 6,4 тис. надзвичайних ситуацій, у тому числі понад 2000 техногенного та до 1000 природного характеру.
Найстрашніше явище природи — це землетруси. В Україні приблизно 120 тис. квадратних кілометрів території з населенням майже 11 млн осіб перебуває в зоні можливих землетрусів з інтенсивністю коливань ґрунту від 6 до 9 балів.
10% випадків лісових пожеж стається через природні чинники.
Існує ризик надзвичайних ситуацій медико-біологічного характеру внаслідок наявності природних осередків небезпечних інфекцій, до яких належать правець, сибірка, туляремія, лептоспіроз.
Крім природних загроз є також техногенні. Надвисока концентрація промисловості в окремих регіонах та використання у них потенційно небезпечних речовин збільшує вірогідність техногенних надзвичайних ситуацій, які є загрозливими для людини, економіки і довкілля.
В Україні існує високий рівень радіаційної небезпеки. На її території є чотири АЕС з тринадцятьма енергетичними ядерними реакторами, дослідні ядерні реактори та тисячі підприємств, що використовують різноманітні радіоактивні речовини і виробляють радіоактивні відходи. Протягом 1997—2000 pp. на АЕС України сталася 131 надзвичайна ситуація.
Дві тисячі хімічно небезпечних об'єктів, на яких зберігається або використовується у виробничій сфері близько 300 тис. тонн сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), були причиною виникнення за цей же період 51 надзвичайної ситуації. У зонах можливого хімічного зараження мешкає приблизно 20 млн осіб.
Причиною небезпечних ситуацій можуть бути також вибухо- та пожежо- небезпечні об'єкти, гірничодобувні та збагачувальні виробництва, електро- і газомережі, застарілі боєприпаси (мал. 77, 78, 79, 80).
Таким чином, перенасиченість території України потенційно небезпечними об'єктами потребує комплексу заходів для запобігання та мінімізації наслідків надзвичайних ситуацій.
Основні концептуальні положення державної політики у цій галузі викладено у "Плані комплексних заходів центральних і місцевих органів виконавчої влади, спрямованих на ефективну реалізацію державної політики у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та оперативного реагування на них на період до 2005 року".
У ньому зазначено, що з метою зниження природних та техногенних ризиків першочерговими заходами є створення цілісної системи державного управління безпекою, посилення контрольних функцій у державі за дотриманням техногенної безпеки, впровадження нової системи навчання та атестації фахівців. В Україні потрібно здійснити перехід до управління техногенними ризиками, що ляже в основу регулювання безпеки населення і територій, слід створити міжвідомчу систему моніторингу і державну службу прогнозування небезпечних ситуацій, скласти загальнодержавний реєстр потенційно небезпечних об'єктів і територій, забезпечити перехід на нормування припустимих ризиків для населення.
В Україні вже створено державні системи реагування на надзвичайні ситуації, аварійно-рятувальні підрозділи, є рятувальна техніка тощо. Ухвалено Закони України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру", "Про аварійно-рятувальні служби", Президент України видав Указ "Про Концепцію захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій", уряд прийняв відповідні постанови. Розпочато об'єднання національних аварійно-рятувальних формувань під керівництвом Міністерства з надзвичайних ситуацій.
Особливо велике значення щодо цього мають санітарно-гігієнічні заходи у загальній системі медичного забезпечення військ, формувань цивільної оборони та інших, які призначені для дій у надзвичайних ситуаціях, ліквідації наслідків катастроф у мирний час та на воєнний час.
Ось чому насамперед увага приділяється особливостям санітарного нагляду у Збройних Силах України. Гігієнічне забезпечення особливого складу — це система профілактичних заходів, спрямованих на збереження боєздатності та здоров'я військових.
Організація та проведення санітарно-гігієнічних заходів у разі надзвичайних ситуацій і бойової обстановки включає розгляд вимог до тимчасового розміщення військових та інших формувань ліквідаторів і потерпілого населення в екстремальних умовах, до водопостачання, харчування тощо.
Військова гігієна — це наука, яка вивчає вплив різноманітних чинників на здоров'я військовослужбовців і розробляє науково обґрунтовані нормативи, спрямовані на збереження і зміцнення здоров'я особового складу армії.
Санітарно-гігієнічні заходи у військах, які є основою і результатом найважливішого виду діяльності медичної служби армії України, включають комплекс заходів контролю за розташуванням військ, водопостачанням та харчуванням військових, за умовами їхньої праці та дотриманням правил особистої гігієни. У військовому статуті Збройних Сил України (2000 р.) окремо визначено обов'язки начальника медичної служби полку. А саме: брати участь у розробленні заходів щодо захисту особового складу полку від ядерної, хімічної і біологічної зброї, а також заходів на випадок аварії на потенційно небезпечних об'єктах, розміщених у районі розташування полку. Далі мовиться, що начальник медичної служби полку зобов'язаний проводити лікувально-профілактичні та протиепідемічні заходи, стежити за виконанням санітарних норм розміщення, харчування, водопостачання, лазнево-прального обслуговування особового складу, якісно проводити медичний огляд, обстежувати хворих, розробляти заходи, спрямовані на зміцнення здоров'я та фізичний розвиток військовослужбовців, брати участь у розробленні режиму харчування та водопостачання. Важливим обов'язком є також контролювання санітарного стану району розташування полку, їдалень, житлових приміщень та господарських служб, здійснення контролю за своєчасним миттям особового складу в лазні і заміною йому натільної та постільної білизни.