В умовах спекотних країн замість вівчарень допускається будувати бази-навіси. У цих регіонах зазвичай застосовують пасовищно-стійлове утримання, коли тварини майже протягом року перебувають на пасовищах. На базах-навісах доглядають і верблюдів. На фермах, де розводять цих тварин, у стійловий період особливо важко годувати їх та прибирати приміщення. У випасний період важчим є процес поїння, стрижки та доїння верблюдів.
Тваринники у спекотних країнах хворіють на зоонози.
Зоонози, за даними Африканського регіону ВООЗ, не тільки є причиною людських страждань і смерті, а й перешкоджають соціально-економічному прогресові, завдають збитків сільськогосподарському виробництву і сповільнюють розвиток сільських районів. Понад 300 млн населення країн Латинської Америки і Карибського басейну зазнають ризику захворіти на більш як 150 відомих зоонозів. Бруцельоз, який щороку уражує 300 000 мешканців регіону, є особливо небезпечним професійним захворюванням тваринників. У районах Південної Америки, де розвинене вівчарство, досить поширений ехінококоз. До небезпечних зоонозів, поширених у країнах Американського регіону (туберкульоз, лептоспіроз, сибірка), також належить конячий енцефаломієліт, сальмонельоз, кампілобактеріоз, цистоцеркоз, лейшманіоз, чума, жовта гарячка і хвороба Шагаса. На сибірку можуть хворіти фермери, які забивають уражених тварин. Ящур буває переважно у великої рогатої худоби.
У рамках програми ВООЗ створено 2 спеціалізовані міжнародні центри: для боротьби із зоонозами — в Буенос-Айресі, з ящуром — у Ріо-де-Жанейро.