Під загальною атмосферною циркуляцією розуміють систему повітряних течій, які охоплюють усю тропосферу земної кулі і здійснюють обмін теплом та вологою між екватором і полюсами. Закономірності загальної атмосферної циркуляції поряд із сонячною радіацією відіграють важливу роль у формуванні клімату. Про значення їх свідчить такий приклад. Попри те, що міста Бордо (Франція) і Владивосток (Росія) розміщені на одній широті і обидва на березі моря, середня температура січня у першому з них 5 °С, а в другому — 13,5 °С, тобто на 18,5°С нижча. Величезна різниця пояснюється тим, що в Бордо взимку переважають південно-західні вітри, які приносять тепле повітря з Атлантичного океану, у Владивостоці в цей час дмуть північно-західні вітри, які приносять охолоджені маси повітря з Сибіру.
Розглянемо найважливіші закономірності атмосферної циркуляції у тропічному лісі. У зоні екватора повітря дуже прогрівається, розширюється і витісняється догори повітрям, яке напливає з півночі та півдня. У січні вздовж екватора утворюється зона зниженого тиску (менше ніж 1013 гПа), а в липні вона дещо зміщується на північ через зміщення туди смуги найбільшого прогрівання.
Тепле екваторіальне повітря піднімається на висоту 6—8 км і у високих шарах атмосфери відтікає від екватора на північ і південь. На цьому шляху повітря охолоджується і на широті 30—35° опускається на поверхню Землі, внаслідок чого в цих широтах (у Північній і Південній півкулях) утворюються зони підвищеного тиску. У північній півкулі на земній поверхні від зони підвищеного тиску частина повітря рухається на північ, а частина на південь до екватора, де розміщується зона зниженого тиску. Під впливом сили обертання Землі повітря, рухаючись до екватора, поступово відхиляється і набуває північно-східного напряму, а в екваторіальній зоні — майже східного. Таким чином, утворюється замкнена циркуляція повітря між екватором і широтами 30—35°, що називається внутрішньотропічною циркуляцією. Вона характеризується в Північній півкулі північно-східними, а в Південній півкулі південно-східними вітрами, які дмуть постійно протягом року і називаються пасатами. Пасати стійкіші над океанами. Над материками вони виражені слабше і спостерігаються переважно у зимовий період року.
Пасати Північної і Південної півкуль бувають на екваторі. Вони мають деяку різницю в температурі, тому між ними утворюється поверхня поділу, яка називається тропічним фронтом. Тропічний фронт зміщується влітку на північ від екватора, а взимку — на південь від нього. Зони, що лежать між літнім і зимовим положенням тропічного фронту, називаються зонами екваторіальних мусонів. Влітку, коли смуга зниженого атмосферного тиску зміщується в напрямі до тропіків, у зону екваторіальних мусонів проникає вологе повітря з екваторіальної зони. Взимку, коли в тропічних широтах створюється підвищений тиск, із цих широт у зону екваторіальних мусонів проникає континентальне тропічне повітря, яке є пасатом Північної півкулі. До зони екваторіальних мусонів належать тропічні широти океанів (острови Океанії) і материків Африки, Центральної Америки, Південної Америки, а також Індостану, Індокитаю. Тут мусони називаються сезонними вітрами. Влітку вони дмуть із океану на сушу, дуже нагріваючи її. Вони приносять хмарну дощову погоду. Взимку мусони дмуть із суші на океан і приносять ясну погоду. Особливо виражена мусонна діяльність на півдні Азії (Індостан, Індокитай) і в Аравійському морі.
У зоні зустрічі пасатів на тропічному фронті наприкінці літа і восени спостерігається винятково сильна циклічна діяльність. Тут зароджуються тропічні циклони. Найчастіше вони утворюються в зоні від 6 до 20° широти з обох боків екватора: Карибське море, Тихоокеанське узбережжя Середньої Америки, Бенгальська затока, Південно-Китайське море, Філіппінські острови, пів-денні райони Індійського і Тихого океанів. Якщо швидкість вітру в циклоні перевищує 120 км/год, то йдеться про ураган. Циклони, що утворюються в Південно-Китайському морі, називаються тайфунами. Тропічні циклони вносять значний внесок у формування кліматопогодних умов зазначених районів, зокрема, вони збагачують багато аридних районів водою. Разом з тим, досягнувши сили урагану, вони спричинюють великі руйнування і забирають багато людських життів. Один тропічний циклон може дати до 150—300 мм опадів, зумовити велетенські повені, а на морі — цунамі, завдаючи великих втрат торговому флотові і населенню прибережних місць. Описано випадки, коли від тропічного циклону гинуло багато тисяч людей. Нині служба погоди, отримуючи зведення від метеорологічних супутників і спеціальних літаків, обладнаних метеорологічними радіолокаторами, зобов'язана в небезпечних місцевостях заздалегідь попередити населення про наближення тропічного циклону, після чого місцева влада повинна почати виконання заздалегідь складеного плану запобіжних дій.
Субтропічні антициклони утворюються в північній і південній зонах підвищеного тиску. їхні центри розміщуються в субтропічних широтах океанів. У Північній півкулі формується азорський (Атлантичний океан) і гавайський (Тихий океан) антициклони, у Південній півкулі — південноатлантичний, південнотихоокеанський і південноіндійський антициклони.
Описані загальні закономірності атмосферної циркуляції виявляються в різниці кліматів тропічних країн. Крім цього, через нерівномірне нагрівання суші виникають місцеві вітри, що впливають на мікроклімат. Розглянемо деякі з них.
На узбережжі морів і великих озер утворюються бризи. Протягом дня, коли суша нагрівається сильніше, ніж вода, повітря над нею розширюється більше, ніж над поверхнею водойм; над сушею з'являється ділянка зниженого тиску і холодніше, щільніше повітря з моря переміщується на сушу. Денний бриз у спекотних країнах, що приносить прохолодне морське повітря, сприятливо впливає на мікроклімат прибережних територій. Крім того, повітря, що приносить денний бриз, не має пилових частинок, містить кисень, електронегативні іони, йодиди та інші солі, що є у морській воді. Протягом ночі суша швидше охолоджується, і охолоджене повітря над нею починає переміщатися з суші на море. Нічний береговий бриз слабший від морського, він сповільнює зниження температури над сушею.
Гірсько-долинні вітри, що дмуть удень з долин у гори, а вночі — у зворотному напрямку, утворюються внаслідок того, що повітря над схилами вдень швидко нагрівається, а вночі — швидко охолоджується. Особливості рельєфу зумовлюють вітер, який називається феном. Він утворюється повітрям, що рухається на поверхні Землі, натрапляючи на своєму шляху на гори, воно вимушене підніматися до них. При цьому повітря охолоджується, і на навітряних схилах гір випадають опади. Коли повітря, що втратило значну кількість водяної пари, переходить через вершину гірського хребта і спускається підвітряним схилом, воно стає теплим і сухим, дещо подібним до пустельного. Фен різко змінює мікрокліматичні умови, спричинює низку метеотропних реакцій серед населення.