Основний та енергетичний обмін. Регуляція теплового гомеостазу в організмі людини здійснюється за допомогою хімічної і фізичної терморегуляції. В умовах високих температур повітря значення хімічної терморегуляції незначне. Унаслідок нетривалої дії тепла і підвищення температури тіла на 1 °С основний обмін знижується лише на 7%. За тривалої акліматизації європейців основний обмін знижується на 10—15%. Приблизно на стільки ж нижчий основний обмін у корінних мешканців спекотних країн порівняно з європейцями, які приїхали. Цікаво, що енергетична цінність чітко дозованої роботи легкої і помірної тяжкості у бушменів і нігерійців, як і слід чекати, була на 10 — 15% меншою, ніж у європейців, але енергетична цінність тяжкої роботи у них не відрізнялася.
Цю пристосувальну реакцію пов'язують зі зниженням функції щитоподібної залози під дією тепла. У зв'язку з цим зазначають, що в районах Африки, де населення вживає здебільш вуглеводну їжу, у спекотну пору року основний обмін нижчий, ніж у районах з великим вмістом в їжі жирів, які стимулюють функцію щитоподібної залози.
Серцево-судинна система. Ця система є головною ділянкою виконавчого терморегуляторного механізму, і її функціональні можливості багато в чому визначають стан людини в умовах дії тепла. Основною реакцією на тепло є розширення периферійних кровоносних судин і перенесення теплої крові з внутрішніх органів до шкіри. Кровопостачання шкіри зростає у 2—3 рази, що сприяє віддачі тепла. Розширення кровоносного русла потребує збільшення об'єму циркулюючої крові за рахунок тканинних рідин. Якщо цього не відбувається, то артеріальний тиск знижується.
У разі теплового навантаження збільшується ЧСС і хвилинний об'єм кровообігу (ХОК). У здорових людей, адаптованих до тепла і фізичної праці, теплове навантаження не призводить до значного збільшення ЧСС до того часу, поки не змінюється температура тіла . З підвищенням температури тіла на 1 °С відбувається прискорення пульсу на 30—35 за 1 хв і збільшення ХОК. У людей, неадаптованих до тепла, або з серцево-судинними порушеннями ЧСС зростає більше, а ХОК майже не збільшується або навіть знижується.
Висока температура повітря в аридних районах мало впливає на AT. Навіть при гіпертермії (збільшення температури тіла на 2 °С) артеріальний тиск не змінюється або знижується на 10—15 мм рт. ст. По-іншому діє вологе тепло: систолічний тиск зростає, діастолічний падає. В аборигенів AT на 10—20 мм рт. ст. менший улітку, ніж узимку. Природно, що зазначені зрушення в реакції серцево-судинної системи на термічне навантаження можуть бути більше виражені в разі дегідратації і порушення водно-сольового обміну.
Негативні метаболічні порушення в міокарді спостерігаються тільки в разі сильного перегрівання. Слід зауважити, що в сухому спекотному кліматі, доки температура повітря не перевищує ЗО °С, теплове навантаження добре переносять не тільки здорові, а й особи із початковими виявами недостатності кровообігу. Подальше зростання температури повітря може призвести у таких людей до вираженої недостатності циркуляторного апарату і навіть до теплового знепритомнення.
Функція потовиділення. Віддача тепла за рахунок випаровування поту є головною умовою існування людини у спекотному кліматі.
У разі теплового навантаження потовиділення починається досить швидко і поступово посилюється, оскільки збільшується кількість функціонуючих залоз. Вважають, що в аридній зоні тропіків величина потовиділення майже в 2 рази більша, ніж у юмідній. Але і в юмідній вона значно зростає під час тяжкої фізичної праці. В екстремальних умовах потовиділення становить 2—3 л/год, але така інтенсивність не може тривати довго. Інколи при перегріванні та профузному потінні потовиділення раптом знижується, у чому тепер вбачають адаптативну реакцію, орієнтовану на запобігання неефективному потінню і небезпечній дегідратації організму. Е. Адольф (1952) спостерігав, що під час ефективного потовиділення (коли увесь піт випаровувався) люди в пустелі могли виконувати тяжку фізичну працю навіть за температури тіла 38—39 °С.
Внаслідок сильного потовиділення може настати тимчасова дегідратація організму, знижується діурез (до 0,4 л на добу). Дефіцит води призводить до згущення і зменшення об'єму циркулюючої крові. Не виключаються патологічні зміни, пов'язані з порушенням сольового обміну і дефіцитом NaCI. Існують дані про те, що хронічне зниження діурезу (менше ніж 0,8—0,5 л на добу) відіграє певну роль у патогенезі сечокам'яної хвороби. Дегідратації можна уникнути шляхом раціонального питного режиму, дефіциту NaCI — вживанням додаткової кількості кухонної солі. Втрату з потом інших мінеральних солей і вітамінів можна компенсувати відповідним харчуванням.
Органи травлення. Повторне перегрівання, дегідратація і демінералізація організму людини в тропіках можуть впливати негативно на секреторну, моторно-евакуаторну і всмоктувальну функції органів травлення, що безпосередньо й опосередковано спричинює зменшення обсягу їжі та збільшує потребу організму в мінеральних солях і вітамінах. У людей, організм яких зазнав перегрівання, спостерігається зниження і навіть повне припинення (коли втрата води становить 8% маси тіла) секреції слини, зниження кислотності (до 12% від норми), тонусу непосмугованих м'язів кишок. Ці порушення призводять до втрати апетиту, зменшення швидкості пересування харчової грудки в кишках, погіршення засвоєння харчових речовин, схуднення. Пригніченням секреторно-моторної функції і зниженням бактерицидності секретів, крім того, пояснюють високий рівень гострих кишкових захворювань у тропіках, особливо серед тих, що сюди приїхали. В аборигенів амплітуда фізіологічних порушень значно менша.
Таким чином, початкова дія чинників спекотного клімату зумовлює реакцію окремих фізіологічних систем: нервової, кровообігу, дихання, потовиділення та ін. Цю фазу адаптації називають фазою надкомпенсації. Наступна фаза характеризується поступовим зменшенням реакції систем, спрямованих на підтримку гомеостазу, тобто температури тіла, водно-сольової рівноваги, концентрації солей у крові та ін. Вважають, що ця фаза пов'язана зі зниженням чутливості центральних терморегуляторних апаратів. Далі настає фаза стійкої адаптації, яка зумовлена оптимізованим рівнем нервових і гормональних регуляцій в організмі. Вона характеризується перебудовою тканинного метаболізму і зниженням основного обміну, раціональним зниженням потовиділення і діурезу, а також зниженням концентрації солей у поті, посиленням периферійного кровообігу і серцевої діяльності та ін. В акліматизованих не спостерігається істотних ознак перегрівання за температури повітря до ЗО °С в умовах високої вологості і до 40 °С — низької вологості.
Адаптація до спекотного клімату відбувається легше, якщо люди переселяються в цю місцевість у прохолодніші пори року. Для підвищення стійкості організму до тепла рекомендують профілактичне застосування аскорбінової кислоти в дозі 500 мг на добу, дибазолу (від 5 до 20 мг), а також антиокислювачів, наприклад, цистаміну. Однак використання цих засобів у період адаптації слід розглядати лише як додатковий захід. Пристосування організму до нових умов залежить, головним чином, від умов праці, побуту, харчування і способу життя. У людей, які займаються фізичною культурою і видами спорту, що розвивають витривалість, адаптація полегшується.
Жінки акліматизуються повільніше і значно складніше. Це пояснюється гормональними особливостями їхнього організму. До контингентів особливо підвищеного ризику в спекотному кліматі належать діти. У дітей раннього віку в 1,5—2 рази вища, ніж у дорослих, теплопродукція на 1 кг маси тіла. Потові залози починають розвиватися лише з 4—5-місячного віку, а повної досконалості функція потовиділення досягає лише до 4—5 років. Через нерозвиненість механізму терморегуляції діти грудного і ясельного віку часто перегріваються. Описані вище порушення функції органів травлення перед усім стосуються дітей. Створюються умови для активації умовно-патогенної мікрофлори кишок із подальшими диспепсичними розладами. Не дивно, що поширеною патологією спекотного клімату є дитячі шлунково-кишкові захворювання, у тому числі гостра диспепсія, перебіг якої ускладнюється токсикозом.
Фахівці вважають, що про повну акліматизацію людини до спекотного клімату можна говорити лише у тих випадках, коли зведене до мінімуму напруження процесів терморегуляції (якщо вони істотно не відрізняються від таких у аборигенів), забезпечена нормальна життєдіяльність — ріст, розвиток, репродукція і стійкість до шкідливих чинників, є можливість виконувати фізичну роботу без підвищеної втоми, а працю, що потребує нервово-психічного напруження, з мінімумом помилок.
Захворюваність. Значна кількість захворювань населення спекотних країн безпосередньо або опосередковано пов'язана з кліматичними умовами. їхньому поширенню сприяють соціально-економічні та гігієнічні умови.
Природно, що найтісніший зв'язок існує між характерними для тропіків екстремальними тепловими навантаженнями і такими патологічними станами, як сонячний і тепловий удари, теплове знепритомнення, дегідратація і порушення водно-сольового обміну (судомна хвороба), та їхніми наслідками, наприклад, серцевою недостатністю. Привертає увагу несприятлива дія високої температури під час піщаних бур. Спостерігається подразнення шкіри, загострення серцево-судинних захворювань, часті випадки нервової депресії та нервово-психічних розладів.
У пустелях і напівпустелях значна запиленість повітря разом із інтенсивною сонячною радіацією спричинює подразнення слизових оболонок очей, яке часто ускладнюється інфекційним кон'юнктивітом і трахомою. У низці прикордонних районів Сахари до 90% дітей хворіють на кон'юнктивіт. Пил заноситься в села і навіть великі міста і, на думку багатьох дослідників, зумовлює зростання рівня захворюваності на бронхіальну астму.
Специфіка кліматичних умов, що призводять до сухості шкіри, а також тріщин і ранок або до посиленого потіння і мацерації загального покриву, спричинюється до значного поширення шкірних захворювань, зокрема стафілококової етіології ("виразки пустелі"), а також до запалення потових залоз, утворення численних пухирців і папул на шкірі ("тропічний лишай").
Відомо багато експериментальних даних і спостережень, які свідчать про те, що екстремальне теплове навантаження може зумовити зниження захисних, у тому числі імунологічних, можливостей організму і нерідко обтяжує клінічний перебіг захворювань різної етіології. Це насамперед стосується тих, хто приїхав, і переселенців.
Не можна не звернути уваїу на те, що в спекотних країнах відносно багато захворювань застудного характеру. Це пояснюється високою чутливістю населення до охолодження, а також тим, що ні одяг, ні помешкання багатьох місцевих мешканців не здатні захистити їх від короткотривалих і сезонних похолодань. Сухість і висока запиленість повітря в регіонах аридної зони знижують бар'єрну функцію слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, а також сприяють захворюванню на риніт, ларингіт і бронхопневмонію.
Впливаючи на властивості ґрунту, води і біоти, клімат тропіків чинить опосередкований вплив на поширення інфекційних хвороб. Так, у юмідних зонах висока вологість ґрунту і відносно постійна помірно тепла температура (25...30 °С) у тіні рослин створює особливо сприятливі умови для швидкого розвитку гельмінтів, а недостатній рівень санітарної культури спричинюється до інтенсивної інвазії населення. Через значне прогрівання водойм у них зберігаються збудники кишкових інфекцій, розмножуються молюски і ракоподібні — проміжні хазяїни низки інвазивних хвороб (шистосомоз, дракункульоз та ін.), виплоджується багато комах (комарів, мушок, мокриць та ін.) — переносників малярії, філяріатозів, жовтої гарячки, онхоцеркозу та інших захворювань. Тропічний клімат неначе активізує роль водного і ґрунтового чинників у поширенні найважливіших трансмісивних і кишкових інфекцій, а також глистяних інвазій. Велика тривалість теплого періоду року в тропіках у свою чергу посилює інтенсивність передачі багатьох інфекцій та інвазій, внаслідок чого інфекційні захворювання посідають тут перше місце серед причин смертності.
Загальновідомо про значне поширення аліментарної патології, пов'язаної з недостатньою кількістю та якістю харчування, у країнах тропічної зони, які розвиваються . Аліментарна патологія посідає тут одне з центральних місць серед чинників, які справляють негативний вплив на здоров'я широкого загалу. Звичайно, першопричиною цього є соціально-економічні умови, але кліматичний чинник відіграє неабияку роль.
Свого часу серед мешканців була поширена думка, буцімто у тропічних країнах зовсім немає багатьох хронічних неінфекційних хвороб, які на Заході називають "хвороби цивілізації". Однак динамічне вивчення захворюваності засвідчило, що останнім часом тут частішають випадки атеросклерозу, ІХС, інфаркту міокарда, подагри, цукрового діабету та ін. Частота цих захворювань зростає у зв'язку з інтенсивною і водночас стихійною урбанізацією. Швидких темпів у країнах, що розвиваються, набуває захворюваність населення на онкологічні хвороби. Часто причиною раку є жування бетеля, насу, тютюну, а також куріння тютюну і "біді". Серед причин смертності 2-ге місце після інфекційних хвороб посідає транспортний травматизм.
Розвиток нових галузей промисловості та хімізація сільського господарства збільшують ризик професійних захворювань. При цьому слід враховувати, що патогенна дія більшості хімічних отрут та інших професійних шкідливостей зростає з одночасною дією на організм високого теплового навантаження або надлишкових доз сонячної радіації.