До органічних належать такі групи речовин: вуглеводні ароматичного ряду, їхні хлорпохідні та нітроамінопохідні, вуглеводні жирного ряду, хлоровані вуглеводні жирного ряду, спирти жирного ряду, прості ефіри, альдегіди, кетони, складні ефіри, кислоти, гетероциклічні сполуки, терпени. Вуглеводні ароматичного та жирного рядів застосовують у різних галузях промисловості як розчинники та пальне. Представниками вуглеводнів ароматичного ряду є бензол, толуол і ксилол.
За леткістю розчинники поділяють на легколеткі, до яких належать ацетон, бензин, бензол та ін., середньолеткі — бутиловий спирт, ксилол та ін.; малолеткі — тетралін, декалін та ін.
Найбільшу небезпеку забруднення повітряного середовища приміщень становлять легколеткі розчинники, зокрема бензол, толуол. Отруєння цими речовинами має однотипний характер, найвираженіші симптоми при отруєнні парами бензолу.
Бензол — це безбарвна рідина, яка легко випаровується вже в умовах кімнатної температури. Бензол проникає в організм головним чином у вигляді парів через органи дихання і через неушкоджену шкіру. Виділяється бензол також через легені, а окислюючись, виводиться із сечею. Як отрута загально-токсичної політропної дії бензол відомий своєю вибірковою дією на кровотворну систему, і його називають отрутою крові. На кровотворні органи справляють вплив продукти перетворення бензолу — фенол та інші фенольні метаболіти.
Клінічна картина гострого отруєння бензолом характеризується змінами з боку ЦНС. У хворих спостерігають загальну слабкість, головний біль, запаморочення, нудоту, блювання, шум у вухах, похитування під час ходіння. У тяжких випадках можуть настати непритомність, тонічні та клонічні судоми, зміна реакції зіниць, сповільнення дихання, прискорення пульсу і зниження тиску крові.
Хронічна інтоксикація розвивається поступово внаслідок тривалого впливу субтоксичних концентрацій бензолу. Основні зміни відбуваються у крові. Вони розпочинаються з пригнічення лейкобластної функції кісткового мозку, що спричинює лейкопенію. Потім настає пригнічення мегакаріоцитарної функції кісткового мозку з прогресуючою лейкопенією і появою тромбоцитопенії. Кінцевою фазою є розвиток гіпо- чи апластичної анемії з подальшим прогресуванням лейкопенії і тромбоцитопенії. Нерідко спостерігають моноцитоз. Характерним є збільшення об'єму і діаметра еритроцитів, ретикулоцитоз. Часто також знижується тромбопластична і підвищується тромболітична активність крові.
Функціональні зміни нервової системи відбуваються за типом астенічних, астеновегетативних або астеноневротичних реакцій і не вирізняються специфікою. Хворі скаржаться на втомлюваність, порушення сну, тупий біль у голові, іноді відчуття сп'яніння, запаморочення, тремор рук, збільшення щитоподібної залози, схуднення.
У разі проникнення бензолу через шкіру може спостерігатися синдром поліневриту з парестезіями в руках, болем, набряками пальців, порушенням потовиділення, зниженням температури і чутливості шкіри, трофічними змінами нігтів. Значно рідше розвивається синдром енцефалопатії, подібний до синдрому астенічного стану. У випадках вираженого хронічного отруєння бензолом може спостерігатися синдром фунікулярного мієлозу. З боку серцево-судинної системи є тенденції до зниження артеріального тиску і явища міокардіодистрофії, зумовлені анемією, що внаслідок цього розвивається. Під час розтину померлих від хронічного отруєння бензолом виявляють дрібні крововиливи в усі органи і тканини, апластичний кістковий мозок, жирову інфільтрацію печінки і міокарда.
ГПК бензолу в повітрі робочої зони становить 15 мг/м3.
У промисловості широко використовують похідні бензолу та його гомолога толуолу — так звані амідо- і нітросполуки. їх застосовують в органічному синтезі, виробництві штучних смол, парфумерній промисловості. Амідо- і нітросполуки потрапляють в організм через дихальні шляхи і шкіру, інколи через травний канал, а виділяються частково легенями і, головним чином, нирками. Ці речовини мають кумулятивні властивості.
Хронічна інтоксикація може зумовити жовте забарвлення долонь, крил носа, нігтів, волосся. У хворих спостерігають функціональні розлади ЦНС.
Часто розвиваються вегетоастенічний синдром, гастрит, гепатит, порушується гормональна функція організму.
Представниками вуглеводного жирного ряду є бензин, спирти жирного ряду, складні ефіри, кетони тощо.
Бензин характеризується значною леткістю і легко проникає в організм через дихальні шляхи. Він також всмоктується через шкіру. Пари бензину ви-водяться з організму здебільш через дихальні шляхи. В аварійних ситуаціях може настати гостре отруєння бензином, унаслідок якого досить швидко ви-никає коматозний стан. Гостре отруєння бензином перебігає за загальним для наркотиків типом з переважним ушкодженням ЦНС, психічним збудженням (сп'янінням), тремтінням витягнутих кінцівок, язика, повік, клонічними м'язовими судомами і слабкістю. У разі непритомності у хворих розширюються зіниці, немає реакції на світло, пригнічуються сухожилкові рефлекси. Дихання стає поверхневим, нечастим, пульс слабкого наповнення і нечастий. Артеріальний тиск знижений, інколи підвищується температура тіла, з'являється гіперемія шкіри обличчя. Спостерігають також подразнення слизових оболонок дихальних шляхів.
Тривала дія незначних концентрацій парів бензину може призвести до хронічного отруєння. Воно виявляється підвищеною загальною захворюваністю, різними формами функціональних порушень нервової системи, зокрема неврастенією, вегетоневрозом, астеновегетативним синдромом. Інколи характер психічних реакцій подібний до істерії. Одночасно спостерігають судинні порушення, запаморочення, тремтіння рук та інші неврологічні симптоми.
ГПК бензину становить 100 мг/м3.
До рідин, які легко випаровуються, належать також чотирихлористий вуглець, його застосовують як розчинник у виробництві масел, шкіряній, лакофарбовій і гумовій промисловості. Ця речовина має високу токсичність, і тому її застосування обмежене. Пари чотирихлористого вуглецю проникають в організм під час дихання і через шкіру. Виділяються пари через легені.
Клініка гострого отруєння чотирихлористим вуглецем характеризується явищами подразнення слизової оболонки верхніх дихальних шляхів і кон'юнктиви. Хворі скаржаться на головний біль, загальну слабкість, нудоту, втрату апетиту. Отруєння супроводжується задишкою, ціанозом, підвищенням температури тіла і сильним збудженням. У випадках гострих отруєнь ушкоджується ЦНС, можливі також ушкодження печінки, нирок, міокарда, розлади зору.
Хронічне отруєння парами чотирихлористого вуглецю призводить до диспепсичних розладів, подразнення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і очей. У хворих спостерігають помірну анемію, ураження ЦНС, порушення функції печінки.
ГПК чотирихлористого вуглецю в повітрі робочих приміщень становить 20 мг/м3.
Найважливішими заходами профілактики отруєнь хімічними речовинами є такі:
1) усунення отрути з виробництва шляхом зміни технологічного процесу;
2) технічне вдосконалення виробництва, зокрема, механізація, раціоналізація технологічного процесу, безвідходні технології;
3) влаштування відповідної припливно-витяжної вентиляції, застосування кондиціонерів;
4) експертиза нових речовин та їхня стандартизація.
Особливу увагу приділяють виробництву і зберіганню радіоактивних і сильнодіючих речовин. Потрібно регламентувати рецептури і технологічні процеси, оскільки сировина і готові продукти можуть містити токсичні домішки. Одним із важливих заходів профілактики отруєнь хімічними речовинами є лабораторний контроль за забрудненням повітряного середовища виробничих приміщень, аби не допустити перевищення в повітрі робочої зони встановлених ГПК шкідливих хімічних речовин.
ГПК хімічних речовин у повітрі робочої зони розглядають як максимальні. Останнім часом для таких отрут, як ртуть, свинець і його сполуки, введено другу величину для контролю нормативу, що називається середньозмінною концентрацією. Це концентрація, яку отримують при безперервному заборі проб повітря протягом зміни або періодичному заборі, який у сумі становить не менше ніж 75% тривалості зміни. Таку концентрацію можна застосовувати для визначення рівня токсичної сполуки та її метаболітів у біологічному середовищі людини, а саме: у крові, сечі, волоссі тощо.
Нині ведуться дослідження з метою обґрунтування біологічних ГПК. Отрути в таких концентраціях можуть циркулювати в організмі, однак вони ще не спричинюють інтоксикацію. Крім того, обґрунтовується гранично припустимий рівень забруднення шкіри у міліграмах на квадратний сантиметр для речовин, які справляють шкірнорезорбтивну дію (С. В. Алексеев, В. Р. Усенко, 1998).
ГПК шкідливих хімічних речовин у повітрі робочої зони повинні служити основою для запобіжного і поточного санітарного нагляду, оцінки ефективності оздоровчих заходів.
Особиста профілактика повинна передбачати застосування протигазів, респіраторів, спеціального одягу та інших засобів індивідуального захисту, потрібно також проводити інструктаж робітників з техніки безпеки і промислової санітарії.
Медична профілактика полягає в тому, що лікарі повинні оглядати осіб, які влаштовуються на роботу, а також періодично тих, які працюють, з метою здійснення профілактичних заходів. Крім того, слід вчасно вирішувати питання подальшого працевлаштування осіб, які зазнали дії отрути. У випадках легкої інтоксикації рекомендується тимчасове переведення на роботу, що не пов'язана з контактом із отрутою. Якщо є ознаки вираженої інтоксикації, подальша праця хворих у контакті з токсичними речовинами категорично протипоказана. Робітникам промислових підприємств зі шкідливими умовами праці надають додаткову тарифну відпустку, лікувально-профілактичне харчування, вони працюють за скороченим робочим днем та мають інші пільги.