Планування і забудова сільських населених пунктів завжди здійснюються з урахуванням усіх чинників, від яких залежить забезпечення населення найсприятливішими умовами праці й побуту. До таких чинників належить територія з достатнім провітрюванням, належним водопостачанням, добрими умовами для системи відведення поверхневих вод, для будівництва ефективної системи відведення стічних вод і нечистот, а також усування вуличного шуму, можливість облаштування місць для відпочинку населення, використання зелених масивів, водойм.
У сільських місцевостях мешкає населення, основним видом праці якого є сільське господарство. Такі села можуть нараховувати від 50 до 5000 осіб.
В основі планування, забудови і благоустрою сільських населених місць лежать ті самі принципи і санітарно-гігієнічні вимоги, що і при будуванні міст. Головною особливістю сіл, що відрізняє їх від міст, є зменшення щільності забудови. Щільність забудови становить 20—25 мешканців на 1 га. У більших населених пунктах легше забезпечити сучасний добробут, інженерне обладнання, а також культурно-побутове, медичне та торговельне обслуговування населення.
Вибір території під будівництво нового сільського населеного пункту або розбудову того, що вже існує, проводиться з урахуванням таких санітарно-гігієнічних рекомендацій: земельна ділянка повинна бути рівною, такою, що не затоплюється під час паводків, і розташованою таким чином, щоб можна було використати природні чинники, які забезпечували б оптимальні гігієнічні умови, зокрема рельєф місцевості і зелені масиви. На вибраній території має бути джерело з доброякісною питною водою, її не повинні перетинати шосейні і залізничні магістралі.
У плануванні вибраної території в сільській місцевості, як і в містах, передбачається її зонування. Основною є житлова зона з громадським центром. Крім неї, слід планувати виробничу і комунально-складську зону (мал. 49).
Житлова зона в сільських населених пунктах суттєво відрізняється від міського житлового району, оскільки в сільських умовах треба передбачити присадибну ділянку землі для городу і саду та для приміщень, призначених для свійських тварин. Ці приміщення повинні розташовуватися на відстані 25—30 м від житла. Житлова зона з громадським центром включає житлові квартали з житловими будинками і земельними ділянками розміром 0,25 га, культурно-побутові й лікувально-профілактичні установи, зелені насадження загального користування та вулиці. Під житлову зону відводиться краща частина території, і в її плануванні слід передбачити розміщення компактного типу забудови у вигляді кварталів, що оптимізує умови влаштування водогону, каналізації, тротуарів і вулиць. Будинки слід рекомендувати переважно одно- або двоквартирні. У більших сільських населених пунктах можуть бути також багатоквартирні будинки із земельними ділянками для кожної сім'ї або секційні будинки висотою до чотирьох поверхів.
У центрі населеного пункту розміщують різноманітні установи, магазини, готелі. Громадський центр повинен включати площу, сільраду, пошту, клуб. Далі від автомагістралі слід планувати розташування шкіл і медичних установ, у скверах і вздовж вулиць — зелені насадження. Потрібно передбачити територію під парк, бажано біля водойми, з використанням існуючих зелених масивів.
Виробнича зона сільської місцевості повинна бути віддаленою від житлової санітарно-захисними зонами з метою запобігання дії несприятливих виробничих чинників, до яких належать шум, запилення, дим і відпрацьовані гази двигунів внутрішнього згорання, а також стічні води і неприємний запах тваринницьких комплексів. Розміри санітарно-захисних зон коливаються в межах від 50 до 1000 м. Вони залежать у кожному окремому випадку від сільськогосподарських підприємств, їх слід розміщувати між об'єктами з виробничими шкідливостями та житловою територією. Виробничу зону, де розміщуються тваринницькі ферми, установи для перероблення сільськогосподарської продукції, майстерні, парникові господарства тощо, слід виносити за межі житлової зони і розташовувати нижче за рельєфом місцевості і нижче за течією річки.
У комунально-господарській зоні, яку планують ближче до житлової зони, розміщують склади, гаражі, споруди комунального господарства, зокрема пральні, лазні тощо. Потрібно виокремити зони додаткових присадибних ділянок, водозабору, очисних споруд, сховищ для городини. Важливим місцем має бути зона відпочинку населення. Під час планування сільських населених пунктів важливо також враховувати вигідні шляхи до найближчих магістральних доріг та залізничних станцій.