Є шість типів радіологічних відділень: рентгенодіагностичне, дистанційної променевої терапії, променевої терапії закритими радіоактивними речовинами, променевої терапії відкритими радіоактивними речовинами, діагностичного з використанням відкритих радіоактивних речовин, змішані відділення.
Запобігання найближчим і віддаленим несприятливим наслідкам, пов'язаним з дією іонізуючих випромінювань на персонал радіологічних відділень, потребує цілеспрямованого здійснення СЕС запобіжного нагляду, а від персоналу відділень — збереження науково обґрунтованих офіційних правил експлуатації радіологічної апаратури.
Кожне радіологічне відділення зобов'язане мати спеціальний санітарний паспорт, складений разом із органами санітарного нагляду і зареєстрований у Міністерстві внутрішніх справ. У відділенні слід скласти інструкції: 1) для радіаційної безпеки і 2) для запобігання аварії та пожежі; їх потрібно погодити із санепідслужбою і держпожнаглядом. Ці інструкції охоплюють увесь комплекс запобіжних заходів, а також дій під час аварії та пожежі (запобігання радіоактивному забрудненню, захист персоналу, перша медична допомога).
Рентгенівські відділення (кабінети). Найпоширенішими радіологічними установами є рентгенодіагностичні кабінети або відділення. Гігієнічні вимоги до будівництва та експлуатації рентгенодіагностичних відділень пов'язані з потребою забезпечити радіаційну безпеку персоналові, який обслуговує людей, котрі перебувають у суміжних приміщеннях, куди може проникнути рентгенівське випромінювання.
За даними за 1976—1985 pp., середньодобова доза опромінення для лікарів-рентгенологів, які дотримували правил безпеки, становила 3,5 бера на рік, а для лаборантів — 3 (при ГПД 5).
Рентгенодіагностичне відділення розміщують на 1-му поверсі головного корпусу в торці будинку або в спеціальній прибудові до нього. Діагностичний кабінет відділення складається з процедурної (площею не менше ніж 35 м2), кімнати управління і фотолабораторії, розташованих біля неї. Крім того, до його приміщень належать кабінет лікаря, кабіна для роздягання хворих, кабіна з кушеткою, кімната чекання. Для захисту суміжних із процедурною приміщень від рентгенівського опромінення використовують стаціонарні захисні пристрої: стіни, перекриття, перегородки, оглядові вікна з просвинцьованого скла. У спеціальній літературі наведено приклади товщини захисних огорож, які будують з бетону, баритобетону, цегли, сталі. Унаслідок дії іонізуючої радіації у повітрі процедурної утворюються озон і азоту оксиди. Тому процедурна має бути обладнана припливно-витяжною вентиляцією з кратністю повітрообміну від 4—5 до 6—10.
Для створення радіаційної безпеки обслуговуючого персоналу істотне значення має раціональне використання захисних засобів типу екранів. До них належать велика і мала пересувні захисні ширми (їхній свинцевий еквівалент не менший, ніж 1 мм), запона з просвинцьованої гуми (свинцевий еквівалент 0,3 мм), що захищає ноги рентгенолога, нагрудний фартух і захисні рукавиці з того самого матеріалу (свинцевий еквівалент 0,3 мм) тощо. З часом просвинцьована гума може тріскатися, тому захисні засоби слід періодично перевіряти.