У виховній роботі лікаря серед населення дуже відповідальною є ланка формування здорового способу життя. Адже він об'єднує поняття про здоров'я, його біологічні і соціальні основи, розкриває чинники ризику, принципи профілактики захворювань, а також включає усі чинники навколишнього середовища, які впливають на організм людини.
Метою здорового способу життя є збереження і зміцнення здоров'я людини.
Стан здоров'я населення — це не лише існуючий стан, а й динаміка його під впливом комплексу природних і соціальних умов, біологічних та психологічних чинників. Здоров'я населення зумовлене взаємодією людини і довкілля. Це комплекс складних фізико-хімічних процесів, які відбуваються в кожній клітині і є виявом її життя стосовно середовища, що її оточує. Життя — це самозбереження, притаманне клітині, організмові, популяції.
Для збереження своєї рівноваги живий організм пристосовується до різноманітних змін довкілля за допомогою тих самих процесів самозбереження. Стан організму з порушенням рівноваги життя становить сутність хвороби. Захворювання не є чимось особливим і самостійним, воно відображує звичайні явища життя в умовах, що невигідні організмові. До етіологічних чинників, які впливають на рівень здоров'я людини, належать такі: генетичний (20%), спосіб життя (50%), чинники навколишнього середовища (20%) і медичні етіологічні чинники (10%). Екологічна рівновага зумовлює оптимальні умови для життя людини, а оцінкою їх є стан здоров'я окремого індивідууму і цілих колективів. Виявляється, що обертання Землі щодо Сонця і Місяця впливає на основні біоритми всього живого на нашій планеті, зокрема на біоритми людини. Сонячна доба — це чергування світла і темряви протягом 24 год. У цьому ритмі змінюються всі функції організму людини. Добова періодичність діяльності серця виявляється у зміні кількості серцевих скорочень і тиску крові, вмісту адреналіну, періодичності роботи залоз внутрішньої секреції тощо.
Важливою є періодичність у зміні біоелектричної активності мозку, що впливає, зокрема, на працездатність людини, причому найвища вона зранку — від 8-ї до 12-ї години, і ввечері — від 17-ї до 19-ї години. Особливу увагу привертає 90—100-хвилинний ритм, чітко виражений під час сну людини. Він є одним із фундаментальних біоритмів, що враховує домінування то однієї, то другої півкулі мозку в їхній взаємодії. Для ритму характерна послідовність змін електричної активності мозку, коливання температури тіла, гормональні порушення, зміни психічної активності та працездатності. Існують і річні ритми людини, які визначають її активніший стан улітку та сонливість узимку. Висока збудливість у людини навесні і на початку літа. Тоді ж підвищується артеріальний тиск. Відомі також і триваліші ритмічні процеси в організмі людини.
Якщо ж відбуваються добові порушення внутрішніх ритмів, притаманних здоровій людині, це призводить до розвитку різноманітних захворювань, що у свою чергу пов'язане з довготривалою підвищеною інтенсивністю циклів роботи шлунка і печінки. Унаслідок порушення біологічних ритмів розвиваються десинхронози, що виявляються появою слабкості, болю у голові, функціональних розладів серцево-судинної системи, невротичних реакцій.
У людей, особливо тих, які мають хронічні захворювання, порушення правильних ритмів фізіологічних процесів зумовлює перенапруження низки органів і систем. Доведено, що при цьому максимально загострюються хвороби серцево-судинної системи, внаслідок чого зростає смертність від інсультів, інфарктів міокарда, виразкові, легеневі та алергійні захворювання, туберкульоз.
Академік В.І. Вернадський вперше звернув увагу на закони функціонування складних систем біосфери як на об'єкт наукових досліджень, а якісно новий стан єдності суспільства і природного середовища він запропонував характеризувати поняттям "ноосфера", тобто сфера розуму.
В епоху науково-технічної революції надзвичайно важливим чинником стала проблема підвищеного нервово-емоційного напруження людини. Значне інформаційне напруження, соціально-економічні проблеми та низька культура поведінки призводять до стресових станів мільйони людей. У взаємовідносинах із природним і соціальним оточенням у виробничій і родинно- побутовій сферах людина обов'язково зазнає дії чинників, які сприяють розвиткові хронічної невротизації і психосоціального стресу.
Серед стресорів Н.Е. Бачериков, М.П. Воронцов, П.П. Петрюк та інші (1995) виділяють такі:
1. Стресори, які впливають безпосередньо на організм людини. До них належать екстремальні кліматичні умови, геомагнітні коливання, зміни фаз Місяця тощо, а також біологічні стресориінфекції, інвазії, інтоксикації, травми.
2. Соціально-економічні і соціально-гігієнічні стресори — несприятливі житлові умови, неповноцінні харчування, водопостачання та опалення. Крім того, урбанізаційні чинники, транспортні і виробничі труднощі, шкідливі екологічні умови.
3. Соціально-психологічні індивідуально- психологічні стресори — це незадоволення від виконуваної праці, дефіцит часу, незадоволені амбіції, перевантаження, конфліктні стосунки з родичами, розчарування, самотність, інтимно-особисті стресори.
Стає зрозумілим, що кожний стресор, без сумніву, зумовлює фізіологічні або патологічні зміни соматичних і психічних функцій з перевагою тих або інших.
Ось чому дедалі більшого значення повинна набувати психогігієна, психопрофілактика, автотренінг, підвищення рівня загальної культури тощо.
Експерти ВООЗ вважають, що психічне здоров'я саме і полягає у здатності налагодження гармонійних відносин із навколишнім середовищем.
Кожна людина є унікальною гармонійною особистістю. Однак бувають випадки дисгармонійного розвитку людини, хоча це й не патологія, а лише віддзеркалення своєрідного ставлення до навколишнього світу. До основних типів таких характерів належать: гіпертимний з підвищеним настроєм; циклоїдний зі зміною різного настрою; лабільний з крайньою мінливістю настрою; астеноневротичний з підвищеною втомлюваністю; сензитивний з перебільшеною чутливістю; психастенічний з крайньою нерішучістю; шизоїдний з характерною стриманістю і мовчазністю; епілептоїдний з характерною скрупульозністю; демонстративний з намаганням бути в центрі уваги; нестійкий тип, що не переносить самотності, і конформний тип з характерною консервативністю.
Для того щоб стати гармонійною особистістю, потрібно психічно загартовуватися і уміти продуктивно виходити зі стресових ситуацій.
Таким чином, спосіб життя відображає найхарактерніші види діяльності людей і визначає ті чинники, від яких залежить формування здоров'я, з іншого боку, визначає і ті чинники, які негативно впливають на нього. Це чинники ризику.
Чинниками ризику є ті умови і причини, від яких залежить виникнення і розвиток захворювань.
Чинники ризику об'єднують у чотири основні групи, які детермінують стан здоров'я людей (П.Г. Отрощенко, В.О. Мовчанюк, І.І. Нікбергта ін., 1991):
1. Спосіб життя (вживання алкоголю і тютюну, неправильне харчування, дистреси, гіподинамія, вживання наркотиків, зловживання ліками, неміцність сім'ї, самотність тощо).
2. Спадкові (схильність до спадкових і дегенеративних захворювань).
3. Чинники, пов'язані з якістю навколишнього природного й антропогенного середовища та соціальних умов життя (хімічне і радіаційне забруднення повітря, грунту, води, харчових продуктів, умови праці, побуту, рівень культури, процеси урбанізації, підвищення шумового фону, геліокосмічні, метеорологічні та інші впливи).
4. Чинники, які виникають унаслідок недостатньої ефективності профілактичних заходів, несвоєчасної медичної допомоги, слабкої матеріально-технічної бази охорони здоров'я тощо.
Щоб уникнути негативного впливу чинників ризику, крім загальної профілактики, яка включає заходи, що торкаються процесів урбанізації, оздоровлення навколишнього середовища та поліпшення організації охорони здоров'я, існує важливий особистий поведінковий напрямок профілактики захворювань. Суть його полягає в тому, що зменшення впливу чинника ризику залежить від самої людини і від її способу життя. Вона здатна запобігти виникненню захворювань. Здоровий спосіб життя — це і є гігієнічна поведінка людини, яка базується на гігієнічних нормативах, спрямованих на збереження і зміцнення здоров'я та досягнення активного працездатного довголіття.
Першочерговим завданням у цьому плані є створення правильного режиму праці і відпочинку.
Невід'ємна умова нормальної працездатності людини — гігієнічний режим праці і відпочинку. Працездатність залежить від ритмічності, плановості, тренування, від психічних та соціальних чинників. Тренування розвиває в людини певний порядок дії у часі і черговості, завдяки чому витрачається мінімум енергії. Дуже важливо правильно і систематично розподіляти час. Велике значення для працездатності має емоційний стан людини: зацікавлення працею, творче ставлення до неї. Коли робота приносить насолоду, її значно легше виконувати, вона є джерелом сили і здоров'я.
Потрібно також раціонально чергувати працю і відпочинок як один із засобів підвищення працездатності. Він відновлює витрачені сили і дає змогу зберегти здоров'я людини. Взагалі, відпочинок може бути активним і пасивним. До останнього належить сон. Активний відпочинок пов'язаний з рухом, прогулянками, походами, подорожами. Він є дуже результативним засобом найшвидшого відновлення фізичної рівноваги в організмі людини. Активний відпочинок за загальним законом життя ритмічно змінюється сном. Сон, який настає після бадьорості, не може бути нічим компенсований і замінений. Сон є життєво потрібним фізіологічним станом організму, що забезпечує найповніший відпочинок.
Без сну організм гине значно швидше, ніж від повного голодування. Важко переоцінити значення сну. Сон відновлює усі функції організму, його працездатність і передусім роботу головного мозку. Для клітин нервової системи є межа працездатності та терплячості, перевищення якої може призвести до надмірного виснаження їх і навіть до загибелі. Від цього захищає сон, він дає повний спокій та відпочинок. Клітини мозку відновлюють свій склад і працездатність, у них накопичується енергія для нормальної нервової діяльності. Під час сну в нервових клітинах відбувається відновний синтез нуклеїнових кислот, полісахаридів та інших речовин. При цьому знижується загальний обмін речовин, різко ослаблюється тонус скелетної мускулатури. Психічна активність спадає, сила скорочення серця зменшується, пульс сповільнюється, кров'яний тиск падає, дихання стає менш глибоким, інколи воно буває шумним через розслаблення піднебінної завіски, яка коливається під час вдиху і видиху, знижується температура тіла, сповільнюється діяльність низки залоз у ділянці обличчя.
Таким чином, сон є складним комплексом змін у організмі, які настають з періодичною правильністю. Під час сну клітини кори головного мозку перебувають у стані захисного гальмування. Воно поширюється на всю кору головного мозку, охоплює не лише її, а і нервові центри, що лежать нижче від кори середнього мозку. Розвиткові сонного гальмування сприяє ряд подразнень, здатних зумовлювати сильні рефлекси. Адже баланс між процесами збудження і гальмування, нормальні співвідношення між ними визначають здорову поведінку людини, правильні взаємовідносини її з навколишнім середовищем. Коливання ж у співвідношенні цих основних нервових процесів, які виходять за межі норми, призводять до хворобливого стану організму. Внутрішнє захисне гальмування і сон — це один і той самий умовний процес.
Сучасні дані про сон відрізняються від попередніх тим, що нині з'явилися нові уявлення про організацію діяльності мозку. Колись вважалося, що причинами втоми є нагромадження різноманітних отруйних речовин внаслідок м'язової або нервової діяльності, які, надходячи з кров'ю у мозок, отруюють його і цим зумовлюють настання сну, під час якого "гіпнотоксини" нейтралізуються і виводяться з організму.
Згодом сон дістав пояснення як природний стан мозку, а для того щоб не спати, вкрай потрібним вважався приплив відчуттів ззовні. У теорії І.П. Павлова, де сон тлумачиться як розлите кіркове гальмування, справедливо наголошено на значенні зовнішніх умов для сну.
Подальша теорія "центру" сну значною мірою послужила основою для сучасних досліджень, адже вона довела, що різні відділи мозку беруть неоднакову участь у процесі спання. Сон почали вважати пасивним станом, який настає внаслідок пригнічення активності механізмів бадьорості.
Відомо, що людині притаманні внутрішні біоритми. Ритм, чітко виражений під час сну, є одним із фундаментальних. Ураховують домінування у впливі то першої, то другої півкулі мозку. Для цього ритму характерна послідовність змін електричної активності мозку, коливання температури тіла, гормональні зрушення, зміни психічної активності, працездатності.
Таким чином, сон є діяльним станом мозку, що зумовлений роботою особливих нейронних систем, розташованих у мозку на різних рівнях. Ділянки мозку, подразнення яких в експерименті на тваринах зумовлює настання сну, дістали назву "синхронізувальних". Нині відомі три такі зони.
Отже, під час переходу до сну мозок не так відключає механізми бадьорості, як посилює діяльність механізмів сну.
Сон людини — це принаймні два різні стани, які відрізняються своїми виявами, мозковими механізмами і функціональним призначенням. Розрізняють фази повільного сну і швидкого сну (коли ритми біострумів прискорюються, як під час пробудження). Ці назви зумовлені характерними особливостями ритміки електроенцефалографії. Заміна "повільного" сну на "швидкий" утворює цикл тривалістю 90 — 120 хв. Він повторюється 4—6 разів протягом ночі.
Включення механізмів сну пов'язане з особливими хімічними речовинами, названими моноамінами, до яких належать серотонін і норадреналін. Вони беруть активну участь у передаванні нервового імпульсу через сигнали.
Таким чином, тепер говорять про три основні стани мозку й організму в цілому: бадьорість, "швидкий" і "повільний" сон. При цьому, попри загальне зниження рухової активності, під час сну спостерігаються різкі рухи, зокрема у вигляді сіпання м'язів обличчя, тулуба й кінцівок і навіть зміна пози в постелі. Для сну характерна істотна зміна стану вегетативно-вісцеральної сфери організму. Фазові зміни вегетативних функцій часто пов'язані в часі з по¬явою активних рухів тіла. Під час сну відбуваються зміни в діяльності ендокринної системи. Психічна діяльність в окремих стадіях сну також має специфіку. Разом із своєрідними зоровими образами, виникають "звіти" про думкоподібну психічну діяльність, інколи про розпливчасті зорові образи.
Спокій, глибокий сон без снів найкорисніший. Він є джерелом усіх сил і бальзамом для хворої душі.
Якщо окремі ділянки кори мозку не сплять і перебувають у стані збудження, тоді виникають сновидіння, це означає, що свідомість частково зберігається. Ось чому сон зі сновидіннями менш корисний, поверхневий і неглибокий. Сновидіння, на думку І.М. Сеченова, є небувалою комбінацією бувалих вражень. Це образні уявлення. Вони фантастичні і суб'єктивно сприймаються як реальність. Люди пам'ятають про свої сни з фази швидкого сну. Під час цієї фази посилюється мозкове кровопостачання, підвищується температура мозку, збільшується частота імпульсних розрядів у нейронах мозку. Емоційна забарвленість сну пов'язана з частотою серцевих скорочень і дихання. Що яскравіше сновидіння, то інтенсивніші швидкі рухи очей. У сновидіннях може активізуватися давня пам'ять, пов'язана дуже давніми випадковими враженнями. Запам'ятовування снів залежить від особливостей особистості та характеру емоційного стану перед сном.
Настанню сну сприяє фізична і розумова втома, одноманітні монотонні подразники, дія багатьох різноманітних подразників, відсутність значної кількості зовнішніх подразнень, збереження встановленого режиму сну. Для того щоб нічний відпочинок був спокійним, потрібно дотримувати правил гігієни сну.
Насамперед слід виробити умовний рефлекс на час сну, адже тільки певний режим сприяє швидкому засипанню і забезпечує повноцінніший нічний відпочинок. Сон дорослої людини має тривати не менше за 7—8 год на добу. Він найглибший у перші дві години, потім глибина його знижується, а о шостій-сьомій годині він знову міцнішає. Слід, однак, зазначити, що глибина і тривалість сну залежать і від індивідуальних особливостей людини, від типу вищої нервової діяльності.
Потреба у сні залежить від віку, звичок, способу життя, стану здоров'я тощо. Тривалішим повинен бути сон у людей, які зайняті напруженою розумовою працею. Важко собі уявити, що людина, яка погано спала, вранці змістовно і творчо працюватиме. Поганий сон є причиною емоційної нестриманості, чинником дратівливості. При цьому погіршується пам'ять, увага, мислення, порушується координація рухів.
За годину до сну доцільно зовсім припинити розумову працю, подумки підбивати підсумки зробленого за день. Дуже корисно прогулятися, прийняти ванну. Перед сном не треба пити каву, міцний чай, приймати препарати, інші речовини, що збуджують нервову систему.
Для ванн можна використовувати пахучі рослини, наприклад, квітки календули, липи, траву череди. Відома цілюща сила ванн із хвоєю сосни, а також ніжних ванн із сушеницею болотяною. Добре діють чай "Відпочинок", трава кропиви собачої, м'ята, хміль, валеріана та ін.
Дуже важливими є умови, в яких людина спить. Спальна кімната повинна бути добре провітреною, з температурою повітря не вище за 18 °С, без яскравого світла та різких звуків. Постіль також має відповідати гігієнічним вимогам.
Таким чином, природний і регулярний сон є одним із вагомих чинників, які сприяють поліпшенню стану здоров'я і розумової діяльності. Усі оздоровчі заходи входять в обсяг особистої гігієни, яка вивчає питання збереження і зміцнення здоров'я людини шляхом дотримання гігієнічного режиму у повсякденній діяльності.
Особиста гігієна розглядає раціональний режим особистого життя, побуту, праці та відпочинку людини, що є необхідною умовою для відновлення її сил і працездатності. Вона включає гігієну тіла, гігієну одягу та взуття. Велике значення мають також загартування та фізична культура, що є основним засобом фізичного виховання людини.
Таким чином, здоров'я людини залежить насамперед від ступеня використання засад особистої гігієни в умовах побуту і професійної діяльності.